Кубок Робіне – у місті Лева

Головний трофей юніорських чемпіонатів світу з авіамодельного спорту — перехідний Кубок Габріеля Робіне — днями уперше приїхав до Львова. Модель літака, подарована під час Другої світової батькові засновника цих змагань — П’єру Шосебургу, надихнула майбутнього пілота, авіамоделіста та інструктора до втілення дитячої мрії — дістатися до неба. На дверцятах скриньки, де зберігається цей трофей, Шосебург написав послання для своїх юних послідовників з різних країн — зберегти у серці небесну пристрасть і втілити у життя свою мрію. Цілих два роки — до наступного чемпіонату світу — Кубок надихатиме 15-річного Максима Бабенка (на фото). Дев’ятикласник львівської школи № 28, який до гуртка авіамодельного спорту Центру науково-технічної творчості учнівської молоді прийшов лишень два роки тому, на своєму першому офіційному старті у румунській Салонті став відразу чемпіоном світу!

У фіналі класу вільно літаючих моделей планер учня Олега Пшеничного протримався у повітрі 6,12 хв. (372 очки). Модель срібного призера чемпіонату, словака Луки Бітежніка, поступилась львівському планеру 27 сек. “За сприятливих погодних умов без термічних потоків планер може літати близько семи хвилин. Наша модель насправді протрималась у повітрі 6,17 хв. Та судді “загубили” наш планер, коли він залетів за дерева, і так “поцупили” у нас 5 сек. Та ми не стали сперечатися: офіційних секунд з надлишком вистачало для перемоги, — сміється Олег Пшеничний. — Мене здивувало, що Максим на першому такому важливому старті аніскільки не нервував. Це при тому, що зовсім недавно на обласних змаганнях він не впорався з нервами і став лише третім. Тепер на старті ще й мене заспокоював. Бабенко максимально чітко виконав усі мої настанови, раз за разом безпомилково розганяючи модель до потрібної швидкості. А це не так уже й просто: під час відриву моделі від леєра м’язи витримують навантаження у 25 кг і більше. Буває, навіть у дорослих спортсменів надриваються м’язи...”

Перемогу Максиму Бабенку принесла розроблена його наставником нова концепція моделі, яку вони навіть... не встигли випробувати на змаганнях. “Правила для всіх одні: модель повинна бути не легшою як 410 г і площею не більшою як 34 кв. дм. А довжина пристрою, за допомогою якого планер піднімається на висоту, не повинна перевищувати 50 м, — веде далі Олег Пшеничний. — Тенденції авіамоделізму свідчать про впровадження надміцних матеріалів. Так, наша модель на 70 % складається з вуглепластику (карбону), тобто матеріалу, що використовують у Формулі-1 чи сучасному авіабудівництві. Чи не всі наші суперники роблять те саме. Та ми знайшли свою родзинку: застосували новий профіль крила з поліпшеними аеродинамічними властивостями, що дають можливість стартувати значно вище, при цьому не втрачаючи підйомної сили крила на малій швидкості паріння моделі. Якщо спортсмен при запуску дає моделі правильний розгін, планер “вистрибує” на висоту близько 100 м, тобто удвічі вище, ніж зазвичай. Це мій винахід. Активно авіамоделізмом я займаюся ось уже 20 років. Колись працював заступником начальника на об’єднанні “Полярон”, та у 1994-му остаточно переключився на роботу з дітьми. Максим — не перший мій учень, хто презентує Україну на чемпіонатах усіх рівнів. Спочатку п’ять років за збірну виступав мій син Павло, згодом мій підопічний Сергій Кутас був чемпіоном світу у командному заліку. А два роки тому Богдан Кадушкевич став бронзовим призером у команді планеристів. Максим же підняв планку для самого себе та своїх наступників на найвищий рівень. На чемпіонатах світу ви не зустрінете геніїв-одинаків. Усі презентовані моделі — це результат колективної роботи. На полі разом з учнями-юніорами можна побачити чимало видатних спортсменів. Вони продовжують спортивну кар’єру у своїх вихованцях. Нерідко — з планерами, які колись запускали у небо самі”.

Кожен учасник може впродовж змагань використати чотири моделі — для різних погодних умов. Дві моделі льівів’яни розробили для вітряної погоди, ще дві — для штилю та фінальних змагань. “Вони відрізняються розмахом крил. Довші дозволяють проявити найкращі аеродинамічні якості в тиху погоду та увечері, коли відбуваються фінали, — пояснив Олег Пшеничний. — Перед фіналом перед нами постала дилема: яку модель планера використовувати. Модель зі старим профілем, яка уже пройшла випробування не одними змаганнями, ми добре підготували і випробували. Та я знав, що з цим планером ми зірок з неба не хапатимемо. Натомість новорозроблену модель “Е” ми завершили за десять днів до змагань. Під час випробувань на літовищі планер “сів” на дерево, пошкодивши кіль. Звісно, остаточно усе врегулювати ми не встигли. Та й, відверто кажучи, навіть і не думали, що виступатимемо у 12-ці фіналістів (усього у чемпіонаті змагалося понад 50 учасників з 21 країни світу — О. С.), тож приділяли всю увагу моделям, підготовленим для боротьби у попередніх турах. Попри все, ми вирішили ризикнути: за півгодини до початку старту все підлаштували, скоректували програму в електронному таймері і пішли ва-банк”.

Перед львівським винаходом не встояв навіть чемпіонський планер росіянина Юрія Титова — чемпіона світу-2012. Цього разу ця модель принесла “бронзу” послідовнику Титова — Михайлу Ломову (337 очок). Росіяни святкували перемогу у командному заліку. Лише тому, що українська команда у цьому класі змогла виставити тільки двох учасників — Максима Бабенка та Дениса Єрьоменка з Київської області. Через брак коштів синьо-жовту команду не зміг підсилити харківський спортсмен.

У класі гумомоторних моделей срібним призером чемпіонату став дворазовий чемпіон континенту Андрій Стефанчук. Син і вихованець чемпіона світу та Європи Степана Стефанчука сімома секундами поступився французькому візаві.