Згасла ще одна футбольна зоря...

Упродовж двох останніх тижнів український футбол зазнав двох великих втрат. Вслід за Валентином Белькевичем не стало іншої спортивної легенди — Андрія Баля. Володаря Кубка Кубків УЄФА, срібного призера чемпіонату Європи, чемпіона світу і Європи серед юнацьких, молодіжних команд, чотириразового чемпіона і володаря Кубка колишнього СРСР. Він помер минулої суботи вранці прямо на футбольному полі — коли разом з друзями-динамівцями грали черговий свій ветеранський матч. Віддав пас товаришеві — і упав...

Поховають Андрія Баля у вівторок, 12 серпня, о 13 годині на Байковому кладовищі Києва. А прощатися з ним будуть від 9 до 12 години на стадіоні “Динамо”. На похорон відбуває делегація з рідного селища Роздолу. Учора там відправили панахиду за покійним футболістом. Як розповів нам близький товариш Андрія — заступник директора місцевої школи Ігор Мартинюк, у могилу іменитого краянина односельці кинуть жменьку землі з його родинного подвір’я...

Про Баля, видатного футболіста, сказано багато. А який він був поза своєю основною “роботою”, чим жив, чого прагнув, про що мріяв?

Через вроджену свою скромність Андрій Михайлович нікому не розповідав, що не раз вносив пожертви на реконструкцію храму у рідному селищі. У рівних долях вділяв кошти як для однієї, так і для іншої конфесії. До цієї церкви він, будучи школярем, в атеїстичні часи ходив з братом щонеділі, не боячись можливих неприємностей...

На своїй малій батьківщині разом з братом Орестом щоосені проводив дитячі футбольні турніри. Для нього це було велике свято, бо у маленьких дітлахах бачив себе...

З особливою повагою він ставився до своєї мами, яка померла два роки тому, під час Євро-2012. Коли Андрій був ще юнаком, Катерина Іванівна допізна чекала його з далеких виїздів. Одного разу, згадує мій колега, журналіст з Дрогобича Володимир Турмис, Андрій, щоб заспокоїти розхвильовану тривалою затримкою сина матусю, узяв до рук старенького акордеона і тихенько почав наспівувати: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…».

Це була людина-позитив. Футболісти з теренів колишнього СРСР розповідають, що захисник із Західної України не тільки був роботягою на полі, а й “акумулятором” поза ним. Піднімав усім настрій, згуртовував колектив. Ніколи не впадав у відчай.

Пригадую одне з останніх його інтерв’ю “Високому Замку”. Було це минулої осені, перед принциповим домашнім матчем української збірної з французами. Ми запитали пана Андрія, які слова він міг би при нагоді сказати нашим хлопцям перед стартовим свистком.

«Згадайте Біблію, — говорив тоді Андрій Баль. — Чому Мойсей водив євреїв по пустелі 40 років? Аби ті, що виросли рабами, вичавили зі своєї душі рабство. Так само і нашим футболістам треба позбутися страху перед західними зірками. З того покоління, яке програвало попередні стикові матчі, залишився один чи два гравці. Зараз у нас нова генерація. Вона має вірити у себе і не звертати увагу на попередню історію і негативну статистику, на те, які компліменти роздають суперникам журналісти. Треба виходити на поле і писати нову історію... Не можу сказати, яким буде рахунок. Але є у мене віра, що все буде гаразд. Хочу, щоб у це вірили наші трибуни, а найперше — наші футболісти...».

Як ви пам’ятаєте, наша збірна провела тоді фантастичний матч, вигравши його з рахунком 2:0...

Досягнувши великих футбольних вершин, Андрій Баль залишався простим, земним. Улюбленим його ароматом був запах городніх помідорів, суниці, полуниці. Зі страв віддав перевагу борщу, вареникам, дерунам з грибною підливкою. З напоїв — домашнє кисле молоко...

Якось Андрія Баля запитали, що, в його розумінні, є щастям.

— Щастя — це коли людина прокидається вранці, і у неї все гаразд, — відповів він. — Щастя — коли у сім’ї всі живі і здорові, коли мир у країні, коли у людини є робота. Щастя — коли люди довкола тебе радіють життю.

Два тижні тому столичні журналісти поставили Андрію Балю кілька запитань “на грані фолу”.

— Чи відчуваєте ви страх перед смертю? — запитали його.

— Знаєте, хочеться прожити якомога більше, — відповідав він. — Але якщо час прийде, нічого не вдієш. Безсмертних людей немає.

— Що робитимете, якщо дізнаєтеся, що вам залишилося жити рівно сім днів?

— За ці дні постарався б зробити якомога більше добра...

— Ви ніколи не задумувалися над тим, чи є життя після смерті?

— Думаю, воно є. Завжди треба пам’ятати про Бога...

Думки з приводу

Євген ЛОВЧЕВ, колишній гравець московського “Спартака”

— На жаль, футбольна кар’єра здоров’я не додає. Футболісти отримують гематоми, а потім, коли виходять на поле вже у віці, відривається тромб...

Андрія Баля вважаю великим щасливцем. І київське «Динамо» теж повинно вважати себе щасливою командою, тому що в ній грав Баль. Видатний був гравець. З ним на полі завжди було дуже надійно.

Григорій СУРКІС, віце-президент УЄФА

— Не стало, перш за все, чудової Людини, світлої особи, душевного і чуйного героя. Оптиміст, веселун і жартівник, про таких кажуть — душа компанії, він справді був душею всіх команд, в яких працював протягом своєї довгої і яскравої біографії.

Справжній професіонал, боєць і лицар на зеленому полі, який віддавався футболу без залишку. Гравець з неординарним мисленням, один з тих універсалів, яких ретельно підбирав для своїх команд геній Лобановський, міг закрити практично будь-яку позицію. Став гідним учнем великого наставника, повісивши бутси на цвях. З ім’ям Баля-тренера пов’язаний найвищий злет українського футболу — вихід збірної до чвертьфіналу ЧС-2006.

Він грав і тренував — як жив, на повні груди, від серця. Воно не витримало в той момент, коли цей Майстер, як і раніше, перебував у запалі боротьби, в гущі гри.

Світла тобі пам’ять, Андрію Михайловичу...

Грав у футбол з піднятою головою…

Футбольна кар’єра цього хлопця зі селища Роздолу демонструє, як велике бажання, талант і працелюбність можуть привести спортсмена на вершину. При тому, що здібностей Андрія спершу не помітили — коли він, 12-річний, намагався вступити до Київського спортінтернату...

Однак паросток таки пробив собі дорогу — малий Баль почав навчатися у щойно відкритому Львівському спортінтернаті (тепер — училище фізичної культури) у тренера Федора Бушанського. На той час Андрій уже мав досвід участі у дитячих змаганнях, бо займатися футболом почав у місцевій ДЮСШ у відомого тренера Олеся Михайловича. Вже через рік занять у Львові Андрій почав виділятися серед однокласників своєю «розумною» грою. Цьому сприяла невтомна праця на тренуваннях, адже після занять Андрій залишався на полі і продовжував опановувати технічні прийоми, удари по воротах. Бушанський помітив у хлопцеві з Роздолу здібності диспетчера, який добре відчував м’яч, завжди грав з піднятою головою, що дозволяло управляти діями на полі. У тренуваннях та футбольних змаганнях різного рангу минули шкільні роки Андрія Баля. Андрій навіть не зміг відгуляти з випускниками останній шкільний вечір, бо на той час вже виступав у дублі команди майстрів «Карпати» і перебував на виїзному матчі у Москві...

Здібного футболіста помітили і почали запрошувати у збірні команди України та СРСР — спочатку юнацькі, потім юніорські, молодіжні, національну. У досьє Андрія Баля можете прочитати про його титули. Серед них варто відзначити 1977 рік, перший чемпіонат світу серед юніорів, який блискуче виграла команда СРСР, більшість якої складали вихованці українських клубів. Урешті-решт багато з них згодом з’явиться і вийде на перші ролі у київському «Динамо». Зокрема, Сергій Балтача, Володимир Безсонов. Останнього було визнано кращим гравцем юніорського чемпіонату, він отримав «Золотий м’яч ФІФА».

У тій команді наш Андрійко був капітаном дружини, гравцем, без якого, може, не було б того успіху. Він «гори перевертав», шукав боротьбу всюди, лиш би це приносило користь команді. Головний приз того чемпіонату світу — срібний Кубок ФІФА — Андрій Баль отримав з рук президента цієї найпопулярнішої і наймасовішої міжнародної організації бразильця Жоао Авеланжа.

А потім було київське «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського, де Андрій провів 292 матчі і забив 14 голів. То були роки великих успіхів — і командних, і у складі збірної команди. Історичним можна назвати його єдиний гол у складі збірної: Андрій його забив у ворота збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії — несподіваним дальнім ударом (понад тридцять метрів до воріт), що застав воротаря суперника зненацька...

Після закінчення футбольної кар’єри в СРСР Андрій Баль опинився в Ізраїлі. Провів там непрості десять років — спочатку як гравець «Маккабі» (Тель-Авів) і «Бней-Йєгуда» (Тель-Авів), потім — як граючий тренер «Маккабі» (Хайфа) і головний наставник клубів «Маккабі» (Герцлія) та «Акоах» (Рамат Ган). Як зізнавався згодом, було нелегко працювати в умовах війни, очікувати бомбардувань чи терористичних акцій. Але не втікав з цієї країни, витримав усі випробування — тому його любили і шанували у кожному клубі.

Відомий львівський тренер з баскетболу Леонід Дербаба, який у ті ж роки працював у клубі «Бней Йєгуда», розповідав, що Андрія дуже поважали за фаховість, веселу безтурботну натуру і... знання івриту, яким він оволодів, щоб комфортно почуватися у чужому краю. Разом з ним усі роки була сім’я — дружина Світлана, у минулому теж спортсменка, яка танцювала у балеті на льоду, і син. Українець захотів і зміг підвищувати свою тренерську кваліфікацію, слухаючи лекції таких приїжджих корифеїв, як Костянтин Бєсков, Боббі Робсон чи Луї ван Галь.

Через десять років перебування на Землі обітованій Баль повернувся додому, щоб продовжити тренерську діяльність в українських клубах. Спочатку у таких, що не прагнули вирішувати великі турнірні задачі. Але восени 2003 року головним тренером збірної команди України став Олег Блохін, знаменитий у минулому футболіст, який заявив, що виведе команду у фінал чемпіонату світу 2006 року. Першим помічником він запросив Андрія Баля, з яким багато років грав пліч-о-пліч у «Динамо». Під орудою таких наставників та команда таки вийшла до фінальної частини чемпіонату світу, що відбувався на стадіонах Німеччини, і у підсумку увійшла до вісімки кращих на цьому турнірі. Вагомий і єдиний поки що успіх збірної України за двадцять років…

Львівське училище фізичної культури, зі стін якого вийшло чимало чемпіонів Олімпійських ігор та світу, пишається таким випускником — портрет Андрія Баля дотепер висить при вході до навчального закладу. Тепер на ньому з’явиться жалобна чорна стрічка…

Довідка «ВЗ»

Андрій Баль (народився 16 лютого 1958 року, помер 9 серпня 2014 ро­ку) — видатний український футболіст і тренер, заслужений майстер спорту. Виступав за команди «Карпати» (Львів, 1976-1980), «Динамо» (Київ, 1981-1990), «Маккабі» (Тель-Авів), «Бней-Йєгуда» (Тель-Авів). Неодноразовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР, володар Кубка кубків УЄФА (1986), учасник чемпіонатів світу (1982, 1986). Чемпіон світу серед юніорів (1977), чемпіон Європи серед молодіжних команд (1980, 1990), переможець турніру УЄФА 1976 серед юнацьких збірних. Тренував команди Ізраїлю, «Ворсклу» (Полтава), «Чорноморець» (Одеса). Перший помічник головного тренера національної команди України (2003-2007). 21 квітня 2012 року повернувся разом з Блохіним до керма національної збірної України, а 25 вересня того ж року увійшов до тренерського штабу Олега Блохіна у київському «Динамо». У зв’язку з хворобою Блохіна Андрій Баль був тимчасово призначений виконувати обов’язки головного тренера національної команди України. Готував її до поєдинків.