Особливий статус Ксенії Заєць у Тростянці

На початку лютого цій чуйній, мудрій жіночці, як про пані Ксенію висловлюються її сусіди-односельці, сто років виповнилося. А й через залишений приклад життя. Багато випробувань випало на її долю. Але ювілярка на це ніколи не нарікала. Як і кожна на її місці віруюча людина, попросивши в Бога захисту та сил, смиренно йшла своєю життєвою дорогою.

Народилась у багатодітній сім'ї

Народилась у багатодітній сім'ї, в якій, крім неї, ще три сестри виховувались. Життя не балувало. У лихоліття Голодомору не стало наймолодшої сестрички. Згоріла, як свічка.

Дуже болить, дотепер не знає, що насправді сталося, за яких обставин загинув батько під час Другої світової. Стільки років минуло, а він надалі вважається зниклим безвісти. Усе життя чекала на звісточку, яка б пролила світло на його смерть. Де похований, чи взагалі був похований? Нічого про це не відає. До ста років дожила! То й змирилась із тим, що про обставини загибелі хіба на тому світі довідається. Її теперішнє головне бажання та мрія — щоб Україна свого одвічного ворога, так званого старшого брата, який стільки лиха наробив, ріки крові на нашій землі пролив, остаточно перемогла.

Добре молодість пам’ятає

Пані Ксенія, як сама ж стверджує, прожила щасливе життя. У її сім'ї завжди панував мир та злагода. Чоловіка Радіона, з яким, півстоліття проживши в щасливому шлюбі, трьох дітей народили та виховали, не стало 29 років тому. Гарний був чоловік. Люблячий, працьовитий, правдивий. Тому й сумує. Згадуючи його, свої думки, яких на схилі літ, нехай на це ніхто не сподівається, менше не стає, із ним завжди звіряє. Таке життя людське. Минуле — воно не минає, завжди повертається. Дуже часто у думках та вчинках довгожителів, як самі ж старенькі й стверджують, прожите відіграє не меншу роль, а інколи й більшу, ніж теперішній час.

Як для свого віку, ювілярка має добру пам’ять. Їй не потрібно напружуватись, аби, наприклад, пригадати свою молодість, роботу. Добре знає ким і коли була та що робила. У роки Другої світової працювала помічницею тракториста у місцевому колгоспі. Не з чуток знайома із фахом коваля. До кузні, куди не кожного чоловіка пускають, її взяли помічницею. Немало років відпрацювала на підприємстві, де черепицю виробляли. Перерв на «каву» тоді не було, післявоєнна відбудова йшла. Жінки виробничу норму нарівні з чоловіками давали. Тож ювілярці, коли її попросити, є що розповісти тим, хто важкої праці цурається, виключно легкого та добре оплачуваного ремесла прагне.

Ніколи самотньою себе не почувала

Хто б що не казав, а старість — важка ноша. Пані Ксенія має великий дарунок від Бога. Доживши до ста років, ніколи, ані на хвильку, не почувала себе самотньою. Взаєморозуміння та підтримка — це одна з, як тепер кажуть, «фішок» їхньої родини. Не лише діти пишаються своєю мамою. Про бабусю та прабабусю не забувають шестеро онуків та шестеро правнуків. Багато в чому секрет її довголіття цим і пояснюється. Відчуває, що потрібна, що найрідніші не тільки опікуються, а ще й втішаються з того, що голова їхнього роду — столітня бабуся! Тому не відступає, не згасає в неї жага до того, щоб якомога більше бути поруч, пожити разом із найріднішими. Довгих років життя, затишку та миру бажає пані Ксенії і колектив «Високого Замку».