Не тільки сторож, а й розрадник
Джек уміє привітатися і відповісти ворогові лайкою
Сільські господарі знають, як то добре мати на своєму хазяйстві надійного сторожа. У пенсіонерки Ганни Кайди, яка живе в урочищі Гунищі, впритул біля лісу, таким є 10-річний пес Джек. Не треба ніяких камер відеоспостереження, загорожі - її чотирилапий охоронець завчасно попередить про наближення чужої людини, дасть знати про появу хижого звіра, збиточного птаха.
Завдяки джекові до цього обійстя не наблизяться дикі кабани. Собака відганяє лисів, круків і яструбів, які зазіхають на домашню птицю. Одного разу він налякав видру, яка підбиралася до домашнього ставочка, щоб поласувати рибкою.
Не дозволив Джек занадитися до домашнього саду і білці.
— Кумедна то була картина, — пригадує газдиня, — собака пів години бігає і гавкає біля дерева, на якому сидить вивірка. А білка бере та й у відповідь кидає у Джека горіхами…
Дражнять домашнього сторожа і ворони: спеціально низько летять над ним, ніби хочуть скубнути його за шерсть. Джекові це не до вподоби, проганяє їх.
А от дитячі жарти він розуміє. Коли за кудлатого собачого хвоста легенько смикнуть наймолодші онуки — восьмирічні двійнята Михайло і Андрій, які живуть за кілометр, але чи не щодня приходять провідати бабусю, Джек терпеливо зносить ці хлопчачі витівки. Навіть не подумає гаркнути: розуміє, що дітей не можна ображати…
Домашній улюбленець простягає лапу здороватися, протяжним звуком реагує на звернення: «Привіт!»
Та чи не найбільше про цього розумника знають через його «політичну підкованість». Бабуся Ганна навчила Джека патріотичних гасел. Скаже: «Слава Україні!» — а пес своєю мовою відповідає. Так само відгукується, коли Ганна Андріївна запитає його, в якому напрямку має піти російський корабель…
Віддавна на цій «фазенді» налагоджено тісні контакти між людьми і свійськими тваринами. Кінь, яким опікувався нині покійний глава сімейства Ярослав, їздив і працював без батога. Мудрий гусак подавав майстрові цвяхи. Качка так прикипіла до господаря, що ходила за ним по п’ятах навіть тоді, коли він квапився до лісу чи до церкви. «Вчена» курка сідала на плече, брала зі жмені пана Славка зерно — і задоволено співала. А після трапези витирала дзьоб до його голови.
Причина такого порозуміння — у взаємній повазі. Пані Ганя ласкаво розмовляє зі своїми підопічними, як мовиться, поводиться з ними як з рівнею, не підвищує голосу — і вони віддячують їй, горнуться до неї. А від зими, коли не стало пана Славка, домашні тварини стають їй, самотній жінці, ще й неабиякою розрадою…
Коли ми захотіли сфотографувати цього собаку для газети, він всіляко впирався, ховався за хату — хоча перед тим показував нам усі свої таланти. Напевно, боявся, що хочемо забрати його зі собою. Ганна Андріївна заспокоїла свого улюбленця: «Ну, хто б тебе, Джеку, кудись віддав? Де ми ще такого друга знайшли б?..».
