«Кров для Олі здавали чоловіки, які прийшли провідати своїх дружин!»
Медикам вдалося витягти породіллю буквально з того світу...
Життя Ольги Саєнко висіло на волосині. На операційному столі провела п’ять з половиною годин. Лікарі Львівської обласної клінічної лікарні не знали, чи зможуть її врятувати, — настільки складним був випадок. “Наша головна акушерка працює у лікарні з 1959 року — навіть вона не могла пригадати, коли востаннє медперсонал стикався із чимось подібним”, — розповів кореспонденту “ВЗ” лікар-акушер-гінеколог Максим Костів.
Жінка була вагітна п’ятою дитиною. Усі попередні рази їй робили кесарів розтин. Цей також винятком не став. Однак не це стривожило медиків — мали у своїй практиці випадки, коли робили і восьмий, і навіть дев’ятий кесарів розтин. У пані Ольги плацента глибоко вросла у стінку матки. Це означало, що під час операції слід очікувати сильної кровотечі. Лікарі до цього готувалися. Перші два кесареві жінці робили “на Джамбула” (у пологовому відділенні третьої міської клінічної лікарні), третій і четвертий — “на Мечникова” (у комунальному клінічному пологовому будинку №1). П’ятий вирішили робити в університетській клініці — у пологовому відділенні обласної клінічної лікарні. На цьому наполіг професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології ЛНМУ ім. Д. Галицького Леонід Маркін, який пильно стежив за перебігом вагітності жінки.
Складно пригадати, коли востаннє стільки лікарів збиралося в операційній: головний лікар Михайло Гичка, його заступник з материнства і дитинства Роксоляна Коржинська, завідувач відділення екстрагенітальної патології вагітних Володимир Солощенко, лікар-гінеколог Інна Киричинська, акушери-гінекологи Максим Костів і Олександра Мельник, лікар-уролог, професор Андрій Боржієвський, судинний хірург Андрій Кіхтяк, анестезіолог Орест Юрчук... Медики були готові до кровотечі, і вона почалася, але була надто сильною. “Стояли під операційною і молилися, — згадує пані Одарка, мама врятованої жінки. — Лікарі по черзі виходили і також закликали просити у Бога допомоги”.
Маленький Дарій-Михайло з’явився на світ вагою 3,530 кг, зростом 52 см — здоровий, рожевощокий. А от його мама танула як свічка. “Потрібні були донори. Багато донорів. У Олі — IV група крові, досить рідкісна. Здавали лікарі, інтерни прибігали, чоловіки, які у цей час прийшли провідати своїх дружин, — розповідає пан Андрій, чоловік пацієнтки, порятунок якої медики вважають дивом. — Метнувся до станції переливання крові — там вже знали про нашу біду”...
“Головний лікар заздалегідь замовив у Міністерстві охорони здоров’я реанімобіль для того, щоб перевезти Олю у реанімацію у... сусідній корпус, розташований метрів за 300. Медики з неї пилинки здмухували. Орест Ігорович (лікар-анестезіолог. — Авт.), коли допомагав вантажити ноші у реанімобіль, підпер, видно, стіну, бо весь рукав був у побілці. Та яке там — навіть уваги на це не звернув!” — ділиться переживаннями пані Одарка.
“Наскільки складною була операція, настільки легко Оля вийшла з наркозу. Набагато легше, ніж усі попередні рази”, — запевняють її рідні.
“Старша донька — Дзвенислава-Христина (їй 17 років) була разом із нами у лікарні, — розповідає глава сім’ї. — 14-річний Андрій-Лад також провідував маму, а от дев’ятирічного Богдана-Юрія не впустили — такими є правила внутрішнього розпорядку. Без мами (та й фактично без тата, бо мене постійно не було вдома) відсвяткував свій день народження. Найдужче за Олею скучила чотирирічна Ольга-Антоніна. Опіка бабусь і дідусів — то добре, але ж як кортить до мами пригорнутись! Досі у голові не вкладається, що діти могли лишитись напівсиротами”.
“А де познайомилися з дружиною?” — питаю. “В університеті. Як асистент приймав перший іспит у своєму житті. Оля — випускниця — складала останній. Потім вступила в аспірантуру — ходила до мене на консультації, книжки позичала. От і доходилася”, — сміється пан Андрій. Зачувши це, пані Ольга також всміхається. Хоча ще кілька хвилин тому у кутиках її очей бриніли сльози. Про пережите згадувати не хоче.
“Не розраховували, що у нас буде п’ятеро дітей, — зізнається пан Андрій. — Я — одинак, в Олі брат є. Так, видно, мало бути. Після четвертого кесаревого Олі перев’язали труби, і тут — на тобі! Але були раді, бо діти — то дар Божий. От тільки не знали тоді, через що нам доведеться пройти. Безмежно вдячні лікарям за врятоване життя!”.
Фото Дзвенислави-Христини Саєнко
