«Лікар і все, що стосується медицини, — близьке до того, що стосується священника і таїнства сповіді»

Хтось за життя мав одну анестезію, яку запам’ятав, здавалося б, на все життя, а хтось пережив у зв’язку з особливими станами чи захворюваннями багато анестезій, і жодної з них не пам’ятає.

Кожне втручання — операція, наркоз — це додатковий стрес для організму. Позбутися цього стресу значно складніше, ніж безпосереднього впливу медикаментів. Звідси, напевно, і виникають міфи, що наркоз забирає життя. Скільком же анестезіям можна піддавати людський організм?

На це запитання відповідає лікарка-анестезіологиня вищої категорії, заступниця директора з анестезіологічної роботи Першого медичного об’єднання Львова, професорка Львівського національного медичного університету Наталія Матолінець. Фахівчиня розвінчує низку міфів, які склалися у наших людей про анестезіологічне забезпечення.

— Наталіє Василівно, роз­кажіть, як наркоз впливає на різні вікові групи пацієнтів. На­самперед про те, як проводять наркоз новонародженим і чи може дитина не вийти з нарко­зу?

— Зауважу, що засади прове­дення наркозу однакові як для но­вонароджених дітей, так і для до­рослих пацієнтів. Передусім лікар орієнтується на безпеку для паці­єнта, добір препаратів у дозах, що будуть якнайменш шкідливими для хворого. Для наркозу ново­народженим основним є контроль прохідності дихальних шля­хів, тобто щоб дитинка, яка спить у наркозі, 100-відсотково могла спокійно дихати і забезпечувати киснем свої органи.

Як відомо, кількість препарату для наркозу ми розраховуємо за відношенням мінімальної концен­трації на кілограм ваги пацієнта. Отже, якщо це новонароджена дитина, маса тіла якої маленька — 700−800 г, 1 кг, 2 кг, 3 кг, то тут кожен грам має значення. Перед наркозом ми зважуємо дитинку і вираховуємо допустиму для неї безпечну дозу препаратів.

Чи може дитинка не вийти з наркозу? Це міф, який потрібно розвінчувати. Мова не лише про дітей, а й про дорослих. Часто люди розповідають, що, мовляв, хворий після наркозу не проки­нувся або виникли якісь усклад­нення. Насправді такого немає, тому що доза офіційно дозволе­них і рекомендованих для нарко­зів препаратів — оптимальна. Вона дає зворотний ефект після закін­чення дії препарату.

Наприклад, якщо ми викорис­тали препарат, який діє 20 хв і до­пустимий у дозі 2−3 мг на кг (на 60-кілограмову пацієнтку — близь­ко 120 мг), то через 15 хв доза цього препарату з крові вимива­ється. Отож такого, щоб пацієнт не прокинувся або не вийшов із наркозу, не буває.

Інше питання — трапляються ускладнення, пов’язані або із хо­дом операції, або безпосередньо з анестезіологічним забезпечен­ням, або трапились з пацієнтом ще до того, як він потрапив в опе­раційну і на наркоз. Для прикладу, це може бути пацієнт із декомпен­сованим діабетом на інсуліні, або пацієнт, який нещодавно переніс інфаркт чи інсульт, а зараз йому потрібно зробити операцію. Зви­чайно, що стан його до операції — це вже важкий ризик для життя. У такому стані проводити будь-яку операцію, анестезіологічне забезпечення — досить складно, небезпечно.

Також може дати ускладнення алергічна реакція на препарат. Але якщо правильно підібрані препарат і доза, то немає жодних ризиків не прокинутися після нар­козу. Наразі серед тих препаратів, які розробляють, які дозволяють товариства безпеки, зокрема і в Україні, які отримують ліцензію на застосування і які перевіряють на якість, найбільше саме таких, які мають коротку дію і широкий профіль терапевтичної дії. Тобто їх можна застосовувати в різних дозах, і вони не є небезпечними.

Окрім того, хочу наголосити, що нині вся світова медицина, зокрема анестезіологія, перехо­дить на препарати, які діють дуже коротко і потребують або постій­ного введення на т. зв. шприцових дозаторах, які постійно підтриму­ють цю дозу, або введення через кожні 7, 10, 15 хв для того, щоб оновити дозу. Це регулює безпеку наркозу і виходу з нього.

— Ще запитання із катего­рії «наркоз і діти» — чи впливає анестезія на організм дитини з ДЦП?

— Дитина з ДЦП — такий же пацієнт, як і інші. Для них немає іншої дії препаратів для наркозу. Але таким дітям значно складні­ше технічно забезпечити життєво необхідні функції, тобто повноцін­не дихання і газообмін у легенях і повноцінне розміщення на опера­ційному столі.

Тож якщо потрібна ургентна чи планова операція, під анес­тезіологічним забезпеченням, то я б наполягала на тому, щоб таку дитину оглядав і вів максимально кваліфікований анестезіолог. Він перед операцією підбере шлях і метод, який забезпечить кращу прохідність дихальних шляхів, найкращий спосіб і коректну дозу медикаментів.

— А чи є особливості засто­сування анестезії для літніх па­цієнтів?

— Анестезіологічне забезпе­чення пацієнтів літнього віку про­вести непросто. Це пов’язано з віковими особливостями, зокре­ма з функціонуванням нервової системи. Часто такі пацієнти вже мають ознаки деменції, енцефа­лопатії, забудькуватості чи дезо­рієнтації. Є додаткові труднощі як у проведенні наркозу, так і в після­операційному періоді.

Основне правило — підібрати такий препарат для наркозу, який має найменш виражену побічну дію психомоторного збудження, який дає заспокійливий ефект. Окрім того, потрібно підібрати індивідуальну дозу, щоб пацієнт довго не перебував у медика­ментозному сні. Для пацієнтів літ­нього віку необхідні максимально швидка активізація, відновлення, оскільки у них і так сповільнені процеси обміну.

Тож, по-перше, ми підбираємо седативні препарати, які мають мінімальний вплив на мозкову діяльність, тобто діють недовго. Це завжди менші дози, ніж для пацієнтів дорослого, але молод­шого віку. А по-друге, — це макси­мально швидка активізація таких пацієнтів у післяопераційному періоді.

Важким буде вихід із наркозу для пацієнта літнього віку, який має сформований неврологіч­ний дефіцит, наприклад, хворобу Альцгеймера, хворобу Паркінсо­на чи т. зв. старечу деменцію. Такі пацієнти мають бути під макси­мально тривалим спостережен­ням лікаря-анестезіолога, часто в палаті інтенсивної терапії або від­діленні реанімації на стовідсотко­вому 24-годинному моніторингу всіх основних функцій. Бо навіть маленька доза препарату може призвести до того, що пацієнт літнього віку перестає дихати або глибоко засинає.

— А наскільки безпечна епі­дуральна анестезія?

— Ця тема — моя улюблена, оскільки я — одна з тих лікарів, які активно впроваджують регіонарну анестезію як у Львові, так і в Укра­їні. Понад 10 років я займалася на кафедрі, проводячи курси те­матичного вдосконалення регіонарної анестезії. Ми з колегами запроваджували її ще з 2003−2004 рр., після мого стажування в поло­говому стаціонарі Ягеллонського університету. Звідти ми привезли повноцінну методику знеболення під час пологів саме завдяки епі­дуральній анестезії. Тішуся, що зараз напрям регіонарної анесте­зії набуває популярності.

Тому раджу, якщо є можливість, вибирати саме цей метод, бо будь-який вид регіонарної анесте­зії значно безпечніший і комфорт­ніший для пацієнта порівняно з за­гальним видом анестезії.

Він контрольований, безпеч­ний, не створює додаткового на­вантаження на серцево-легеневу систему та церебральні функції, бо діє на обмеженій ділянці тіла, не всмоктується в загальне русло крові і не розноситься по всьому організму. Його ввели, він подіяв у певному місці, і коли закінчилася його дія, пацієнт відновлюється значно швидше і має значно мен­ше проблем у післяопераційному періоді.

Хочу наголосити, що епіду­ральна анестезія цілком безпечна за умови технічно правильної та якісно виконаної самої процеду­ри. Техніка залежить безпосеред­ньо від професіоналізму лікаря.

— Бувають випадки, коли у пацієнта на операційному сто­лі виникає алергія на препарат. Що тоді робить анестезіолог?

— Рятує життя. Прямим функ­ціональним обов’язком ліка­ря-анестезіолога є проведення серцево-легеневої реанімації та лікування критичних станів, які створюють пряму загрозу життю.

Якщо алергічна реакція викли­кає набряк дихальних шляхів, і па­цієнту стає важко дихати, то наше завдання — забезпечити прохід­ність дихальних шляхів, ввести препарати, які зменшать набряк, і дати кисень пацієнту.

Якщо алергія пов’язана з тим, що у пацієнта різко впав тиск, розширилися судини, він весь почервонів, і у нього погіршився кровообіг, тоді показані певні пре­парати, які мають судинозвужу­вальний ефект, щоб підтримати тиск, і антигістамінний т. зв. про­тиалергічний ефект.

У разі важкої алергічної реак­ції вибором є внутрішньом’язове введення адреналіну. Це осно­вний препарат, який рятує життя в разі анафілаксії чи алергічної реакції негайного типу.

— Деякі люди бояться, що під час загальної анестезії вони будуть нести нісенітниці, чим викличуть сміх операційної бригади чи, ще гірше, можуть розповісти якусь таємницю. Який етичний бік цього питан­ня?

— Відповідь закладена у само­му запитанні. Є етичні правила, норми як поведінки між лікарями, так і пацієнтом та лікарем, усією медичною бригадою. Вони ви­значають обов’язкову таємницю особистої інформації пацієнта. Тому все, що відбувається в опе­раційній, не має права бути роз­голошеним будь-де і будь-як. Ко­жен із медиків знає, що особисту інформацію пацієнта категорично не можна розголошувати.

Кожен із нас розуміє, що лікар і все, що стосується медицини, — близьке до того, що стосується священника і таїнства сповіді. До­волі часто ми стикаємося з таки­ми речами, про які не можна, не варто і небажано знати нікому, на­віть рідним пацієнта, якщо пацієнт на це не дає добра.

Лише з дозволу пацієнта ми можемо щось розголошувати. Отож цього не треба боятися. На­справді це зовсім не варте уваги, коли йдеться про необхідність операції чи наркозу.

— Часто можна почути таке: «Наркоз віднімає 5 років життя у людини, діє на серце, від ньо­го погіршується пам’ять». Чи є в анестезії ліміт щодо частоти?

— Як відомо, не існує препа­ратів, медикаментів, ліків, які не мали б тих чи інших побічних ефек­тів, були б стовідсотково безпеч­ними. Люди, читаючи інструкцію до будь-якого препарату, завжди бачать спосіб, дози для застосу­вання, а також можливі побічні дії і протипоказання. Зараз медицина розвивається настільки швидко, що ми в змозі забезпечити такими препаратами анестезії, які дають найменші ризики.

Тому велике значення має осо­биста відповідальність пацієнта — робити те, що призначає лікар. Не меншу роль відіграє й профе­сіоналізм того лікаря, якого паці­єнт обрав для надання медичної допомоги.

Якщо пацієнт довіряє лікарю і слухає його, виконуючи розпо­рядження, то лікар постарається знизити рівень стресу, підбере за­спокійливі препарати або органі­зує психологічну підтримку, щоб зменшити цей стресовий вплив. Потім, уже виконуючи свій профе­сійний обов’язок, проведе наркоз і пробудить хворого після нарко­зу, огляне в післяопераційному періоді. Такий супровід довіри лі­каря і пацієнта значно зменшить усілякі ризики.

Записала Ірина-Марія Лис.