Не дам їм ні гривні!

Міністр праці та соціальної політики Наталія Королевська ошелешила цифрою: 17% молоді, тобто кожен шостий, безробітний. Дані Державного центру зайнятості вражають ще більше. Станом на 1 березня цього року, 41,2% безробітних — люди, віком до 35 років. Тобто 243 тисячі молодих людей офіційно безробітні.

І це лише ті, хто стоїть на обліку у центрах зайнятості. А скільки ще тих, хто не стоїть на біржі?

За словами заступника начальника відділу Держцентру зайнятості Валентини Плачинди, щороку понад 90 ти­сяч випускників навчальних закладів потрапляють у центри зайнятості, бо не можуть знайти роботи за набутою професією. Серед них 53 тисячі — випускники вищих навчальних закладів, 33,5 тисячі — мають дипломи професійно-технічних закладів, і лише 6,3 тисячі — лише свідоцтва про закінчення середньої школи.

«40% безробітних серед молоді — це офіційна статистика, яка лише підтверджує те, що молоді люди не хочуть себе зв’язувати з офіційним працевлаштуванням, — каже народний депутат, член комісії з питань праці та соціального захисту Павло Розенко. — Люди 20-35 років — основа тіньового бізнесу. У такому віці ще не задумуються про пенсію, тому погоджуються працювати неофіційно. Це задовольняє і працедавця, і працівника. Як правило, без офіційного працевлаштування працедавець може платити працівнику більше, ніж якби за нього доводилось платити податки. У цьому винна непродумана система оподаткування та надто високий єдиний соціальний внесок, який заганяє в тінь. Ось молодь і вважає, що краще отримати зараз більше, ніж платити все життя в Пенсійний фонд, а в результаті отримати мізерну пенсію».

Звичайно, частина молоді працює неофіційно не за власною волею — знайти роботу, де виплачують усю зарплату офіційно, вкрай важко. Більшість працює за сірою схемою — офіційно отримує мінімальний оклад, а реш­та — в конверті. «У мене хороша зарплата, але на картку йде лише мінімалка. Відповідно, відрахування у ПФ йдуть лише з мінімальної зарплати. Мінуси такої оплати відчувається, лише коли йду на лікарняний чи у відпустку, бо тоді виходить мізерна сума. Хоча знаю, що на деяких фірмах, і відпускні дають у конверті, і навіть допомогу при народженні дитини», — каже аудитор Ірина.

«А я навіть від мінімалки відмовився. Керівнику довіряю — працюємо уже третій рік, проблем з виплатою зарплати нема. Готовий працювати на шефа, але не збираюсь пахати на президента і компанію. Не дам їм ні гривні із зарплати. Вистачає, що з нас і так стягують податки на кожному кроці, — купуєш щось, платиш ПДВ, говориш по-мобільному, стягують у ПФ, заправляєш машину — платиш акцизи, — каже торговий представник Назар Вознюк. — Треба бути ідіотом, щоб чемно платити податки, і плюватись перед телевізором, куди ті гроші йдуть».

Утім, неофіційне працевлаштування — лише одна з причин офіційного безробіття серед молоді. Ще одна причина — відірваність ринку освіти від ринку праці. «У нас вищі та середні спеціальні навчальні заклади випускають фахівців, які не потрібні економіці. Тому не дивно, що випускники йдуть на біржу праці», — каже Павло Розенко. На біржу потрапляють економісти та юристи, а потрібні зварювальники та продавці. Тому перший рік-два після закінчення вузу молоді спеціа­лісти перебувають у «пошуках роботи», бо гордість не дозволяє відразу йти торгувати.

«Це міф, що роботодавці не готові брати випускників без досвіду роботи. Дуже часто отримуємо замовлення саме на «свіжі» кадри: студентів старших курсів та тих, що тільки-но закінчили, бо з них ще можна зліпити потрібного фахівця. Але є велика проблема з якістю цих кадрів, — каже рекрутер Іванна Гибель. — Нещодавно підбирали фахівців для фармацевтичної компанії. Заради жарту запитала в одного з претендентів, які у нього стосунки з С2Н5ОН, а він не зрозумів, про що я… І ось усі ці «фахівці», у яких проблеми не лише з практикою, а й з теорією, хочуть, аби їм платили зарплату 3-5 тисяч гривень. Але людям без досвіду пропонують зарплату, близьку до мінімальної. Через таке неспівпадіння очікувань і можливостей, молоді люди воліють сидіти вдома на гроші мами з Італії, ніж здобувати досвід».