Водіям та малярам платять більше, ніж лікарям та вчителям

“Отримала зарплату. Тепер сиджу і думаю, що купити: один чобіт чи рукав від пуховика?”. На жаль, у більшості українців цей анекдот викличе не усмішку, а зітхання. Адже скільки б Азаров не розказував нам, що середня зарплата в Україні 3500 гривень, для мільйонів наших співвітчизників це великі гроші, про які їм залишається хіба що мріяти. Як підтвердження — вирізка з донецької газети, у якій місцевий центр зайнятості опублікував свої вакансії. Як би сумно не було, але найвищу зарплату пропонують водію та м’яснику — 3300 та 3000 гривень, тоді як навіть юрисконсульту обіцяють лише 2700 гривень. На цьому фоні зарплати лікарів виглядають як знущання: центр зайнятості шукає лікаря-нарколога та психіатра та епідеміолога, який погодиться працювати за оклад 1200 гривень. Стільки в середньому зараз коштує пара зимових чобіт... Навіть роботу штукатурів та комірників оцінюють вище. Така ситуація не лише на Донеччині, а по всій Україні.

Серед вакансій Львівського міського центру зайнятості левова частка з зарплатами від 1118 (мінімальна зарплата у листопаді) до 2000 гривень. У Львові шукають лікаря-лаборанта на 1498 гривень, головного бухгалтера на 1300 гривень, інженера-дослідника на 1300 гривень. Зате фрезерувальникам, шліфувальникам, машиністам мийних машин обіцяють зарплату 3000 гривень, водіям в середньому 2000-2500 гривень, малярам — 1700 гривень. Шукають і медсестер — на 1143 гривні зарплати, тоді як двірникам пропонують 1355 гривень. Стільки, як двірнику, пропонують і вихователю ясельної групи.

“Як правило, найнижчі зарплати у бюджетній сфері. Вони розраховуються від мінімальної зарплати, — каже заступник директора Львівського міського центру зайнятості Олег Дрівко. — Найбільш затребувані зараз робітничі спеціальності, але людей з цими спеціальностями у нас на обліку мало. Як правило, токарі, фрезерувальники швидко знаходять собі роботу, не звертаючись у Центр зайнятості. Зрозуміло, якщо йдеться про кваліфікованих спеціалістів. Багато у нас на обліку юристів, от тільки пропозиції вакансій для них обмежені. Багато і бухгалтерів, але у цій сфері ринок праці динамічний, вони швидко знаходять роботу”.

За словами Олега Дрівка, трапляються випадки, коли людина з вищою освітою тривалий час не може знайти собі роботи, йде здобувати собі робітничу спеціальність. Поки що вони не масові, але що далі, тим таких людей буде більше. Бо стільки людей з вищою освітою ніде приткнути. В Україні кожен знає, що чим більше грошей штампує уряд з Нацбанком, тим більше вони знецінюються, але при цьому люди відмовляються розуміти, що з дипломами спрацьовує той самий закон. Якщо всі мають вищу освіту — диплом нічого не вартий. Сестра знайомої цього року закінчує коледж, і вся родина думає, як впихнути її на біологічний та ще й на платний. Питаю, нащо їй той університет, якщо вона і в коледжі не вчиться. Відповідь: “Бо мама хоче, щоб у неї була вища освіта”. От і виходить, що у нас купа безробітних юристів та економістів, а студентам ПТУ (особливо тим, що вчаться на кухарів) пропонують роботу ще під час навчання. До речі, вакансія з найвищою зарплатою, яка є у базі Львівського центру зайнятості, — директор агропромислового підприємства. Йому пропонують 40 тисяч гривень на місяць, і при цьому він не мусить мати вищої освіти. Зате є серйозні вимоги до знання мов, досвіду роботи тощо.

Щоправда, з медиками та освітянами ситуація трохи інша. Тут ринку праці нема як такого — розмір зарплати визначає влада. Вчителів, особливо англійської, інформатики, математики бракує, бо випускники педуніверситетів воліють йти торгувати. Адже стояти на базарі не так принизливо для педагога, як отримувати зарплату, якої вистачає на пару туфель. А брати хабарі можуть не усі. Те ж і з медиками — не усі, хто хоче бути лікарем, можуть собі дозволити навчання у медуніверситеті. А серед тих, хто витратив сотню тисяч на навчання, важко знайти таких, хто погодиться працювати у поліклініці якогось райцентру, де хабарі дають сиром та яйцями...

Олег Панасенко, голова Вільної профспілки медичних працівників

Мізерна зарплата принижує і медиків, і освітян. Ця тенденція у нас збереглася ще з радянських часів, коли до інтелігенції було зневажливе ставлення, цінувався лише робочий клас. Радянській владі потрібні були раби, а не мислячі люди. На жаль, з того часу нічого не змінилося. Подивіться на інші суспільства — усюди, де поважають людину, і у лікарів, і у вчителів достойні зарплати. Бо лікарі рятують життя, а вчителі формують душу. І тільки там, де держава не поважає людину як таку, робота освітян та медиків оцінюється нижче, ніж робітників. Щодо високої вартості навчання у медуніверситетах та мізерних зарплат, то, як на мене, усе це робиться для того, щоб знищити бюджетну медицину. Зрештою, як і бюджетну освіту. В Україні, де більше половини населення перебуває на межі бідності (знову ж таки, через мізерні зарплати), знищення бюджетної медицини рівнозначне знищенню народу.

18 тисяч гривень

Стільки коштує рік навчання на лікувальному факультеті Львівського медуніверситету. Найдешевше бере за навчання Ужгородський універсистет — “всього” 13 тисяч гривень. Помножте на п’ять років плюс рік інтернатури, і вам стане зрозуміло, чому лікар з окладом у півтори тисячі гривень не хоче вас оглянути, поки ви йому не сунете у кишеню конвертик.