Як можна приймати жорсткий закон, коли люди бачать несправедливість?
Закон був такої поганої якості, що наша фракція не підтримувала його у першому читанні
Коли почали обговорювати закон про мобілізацію, я зателефонував до сина. Він від літа у ЗСУ, зараз їхній підрозділ на Донеччині. Як голосувати, запитую. Каже: знаєш, якщо підтримаєш, військові будуть тобі вдячні. Кожен хоче знати, скільки йому тут бути.
Але закон був такої поганої якості, що наша фракція не підтримувала його у першому читанні. Я і колега Бондар Михайло готові були голосувати, але фракція була проти. І ми погодилися із справедливими аргументами, маючи надію, що до другого читання пункти, які порушують права людини хоча б приберуть. Ідіотизм з процедурою прийняття цього закону і нормами, які були у першому читанні, очевидно, необхідно виправляти.
Але як можна приймати жорсткий закон, коли люди бачать несправедливість?
Влада через куплені канали в телеграм та інших медіа включно з марафоном переслідує активістів і журналістів розслідувачів за те, що вони досі не служать, але бронює від служби усіх цих власних корупціонерів, «позаштатних офісних радників», чорних піарників. Вони закликають повернутися молодих людей з-за кордону, не з фронту, а з своїх нічних клубів. Хто ж повернеться?
Служба у війську чи звільнення від неї стало способом покарання і платою за провладне лизоблюдство. І біда в тому, що кожен з нас і країна загалом стали заручниками цих безвідповідальних осіб, через яких ми і не були по-справжньому готові до великої війни. Та й зараз замість роботи над обʼєднанням суспільства вони намагаються компрометувати опозицію, незалежні медіа, громадських діячів, монополізувати владу, поняття не маючи, як виграти війну.
На цю війну спочатку пішли добровольці, цвіт нації. Потім — відповідальні громадяни, які не тікали від повісток і призову. Багато з них загинули, і для нації ці втрати катастрофічні.
Разом з тим я цілком усвідомлюю, коли талановитий айтішник чи геніальний музикант не розуміють, чому вони повинні ризикувати життям у той час, як наближені до влади мажори у Києві «керують країною», не несучи жодної відповідальності за власну безпорадність під час війни.
Я щиро вірю у перемогу і солідарність союзників. Питання у ціні, яку ми заплатимо.
