Стояння в тамбурі для вояка і собаки це не ексцес, так запрограмовано
Це і про повагу до людини у формі, і про процедури
Отаке. Військовослужбовець з НГУ дорогою від Києва до Чернігова їхав у тамбурі потягу, бо його не пустили з лабрадором-службовим собакою на куплене місце.
Укрзалізниця наполягає — тільки викуплене купе дає підставу для проїзду з собакою, вищою за 45 сантиметрів. Чому не 40 чи 50, питання цікаве, але не зараз. Уявляючи як пишуться рапорти і як підписуються — можу тільки уявити, що сказали б командир і фінслужба на ідею оплатити ціле купе.
У перекладі на просту мову — «це твої проблеми, їдь і не компостуй мізки». І тому стояння в тамбурі для вояка і собаки це не ексцес, так запрограмовано — це і про повагу до людини у формі, і про процедури. Ну, і про гнучкість системи.
Впевнений, що можна було пересадити одну людину на початку чи в кінці вагона «Інтерсіті» — там, де трохи більше місця — і цієї б прикрої історії б не було.
