Різниця історичного досвіду: для нас це — наруга над світопорядком; для Польщі — замах на чужу власність
Мовчазна жертва здатна викликати співчуття (на коротку дистанцію) — але не розуміння (на довгу)
Акурат учора дісталась до Польщі (сьогодні маю літак на Берлін), — і першим ділом (зразу після обговорення «тривожної валізки» новин з інтерв’ю путіна Карлсону й заміною Залужного та його генералітету) польські друзі мені сповістили, що справу про висипане на дорогу збіжжя передано до прокуратури.
Очевидна, втім, різниця історичного досвіду: для нас це — наруга над світопорядком в унісон Голодомору і «гріх, що волає до неба», для Польщі прозаїчніше — замах на чужу власність. (Колгоспів у них не було, з моєї «Планети Полин» поляків найбільше потрясає доля Катерини Білокур — про трагедію українського села в 20-му ст. ми дуже сильно недоговорили й недопояснили світові, і за це також вигрібаємо в цій війні… Григора Тютюнника треба було промувати для перекладів англійською, замість стидатися прабабусь, що були рабинями на бурякових плантаціях, і їхньої мови, — все в цьому світі зв’язано в часі й просторі, і нема на те ради…)
Пояснюймо себе чужинцям, де тільки можна, з занудством учительки молодших класів, при кожній нагоді. Мовчазна жертва здатна викликати співчуття (на коротку дистанцію) — але не розуміння (на довгу). А нам потрібно саме розуміння.
