«Якби не Польща, вас би путін за два дні окупував. Так вам і треба було!»

Приїхав поважний пан років 50-ти на імʼя Вітольд. Як і належить, взяв валізки, поклав у багажник. Коли почув українську мову, сказав, що знає трохи українську, бо свого часу жив і працював в Україні.

Рушили. Через якийсь час водій вирішив уточнити адресу прибуття. І тут зʼясувалося, що бабця Орисі неправильно вказала назву вулиці. Помилилася. Здавалось би, буває. У практиці таксистів такі випадки не є поодинокими, особливо, якщо пасажири — не місцеві, та ще й іноземці. Але замість того, щоб змінити напрямок, таксист продовжував їхати за помилковою адресою, мовляв, куди викликали, туди і везу. Почав бурчати, що їхати за новою адресою, це зовсім інший кілометраж, відтак інша ціна. Збентежена жінка сказала, що розуміє це і заплатить ту ціну, яку він скаже. Тоді водій розвернувся і поїхав за новою адресою. Тим часом Орися перепитала бабцю, чи має вона гроші, бо за поїздку вони вже сплатили з картки. А Орися знала, що злотих у них нема, тільки фунти. Оскільки українську мову водій розумів, то це питання його не на жарт розгнівало. Чоловіка як підмінили. «Ви хочете мене надурити! — почав кричати на своїх пасажирок. — Знаю вас, українців, тільки і думаєте, як всіх надурити». Поводився агресивно і неадекватно. Спочатку заявив, що викине їх посеред дороги. Потім взагалі почав погрожувати, що викличе поліцію.

Орися була шокована і налякана, ледь стримувала сльози. Її бабця також розгубилася. Почала ледь не виправдовуватися, що вони не збирались його дурити, що вона відома у Львові лікарка, а не якась аферистка. Одне слово, якось його вгомонила і запевнила, що заплатить йому за курсом у фунтах.

Врешті, приїхали. Водій назвав ціну — 80 злотих. Сам на калькуляторі перевів у фунти і сказав дати йому 20 фунтів.

Вже коли віддавав багаж, жінка, яка до цього часу трохи отямилась, на прощання сказала, що їй було дуже неприємно чути від нього такі образливі слова і про себе, і про українців. Що він не повинен так огульно оцінювати і ображати людей. І тут чоловіка понесло. Як з ланцюга зірвався. «Це я вас ще не ображав! — почав кричати, — Ви українці — конфліктні люди, які вважають, що вам всі винні. Ви — невдячні. Якби не Польща, вас би путін за два дні окупував. Так вам і треба було! Даремно Польща вам допомагала!».

В Орисі від образи градом полилися сльози, бабця вже нічого йому не відповідала. Схопила валізу, взяла за руку Орисю і пішла геть. У спину почула: «Дура!».

З таким відвертим приниженням юна дівчина ще у своєму житті не зустрічалася. Тим паче не очікувала такого зустріти у Польщі, де її батьки мають чимало знайомих поляків, які з перших днів агресії натхненно і завзято допомагали українським біженцям. Але є і такі, як цей Вітольд…

Найбільш боляче Орисі було не від того, що виявилась безпорадною перед звичайним хамством, а тому, що хам вдарив «ножем у спину».

Образивши усіх українців, він насамперед зневажив тисячі наших воїнів-захисників, які віддали життя, зокрема, і за те, аби ця хамлюга спокійно таксувала у Любліні. Адже путін напав не на Україну. Він напав на демократичну, цивілізовану Європу, частиною якої є Україна. Просто ми виявились першими і найслабшими (на думку путіна) на його шляху до перемоги зла. І допоки таксист у Любліні чи фермер в Угорщині не зрозуміють, що путін зі своїми імперськими замашками загрожує їхньому персональному благополуччю та виживанню, і вважатимуть, що це не їхня війна, доти росія не зупиниться. І від їхнього усвідомлення небезпеки також залежить, де її зупинять! Бо, якщо росія «остаточно вирішить українське питання», вона візьметься за вирішення польського, балтійського, угорського та інших «питань».

До речі, коли Орися з бабцею оговтались, вони порахували, що 80 злотих — це 15 фунтів. Таксист, який горланив, що українці хочуть всіх дурити, сам надурив українок на 5 фунтів…