Україна буде членом ЄС, але це забере трохи часу і нервів
Єврокомісія рекомендуватиме Європейській раді розпочати з Україною переговори про вступ, і такі перемовини мають початися вже в грудні
Серед умов їх початку — посилення ролі НАБУ й НАЗК та надання більше прав нацменшинам. Останню вимогу я би не драматизував, бо основна «меншина», яка справді заважала українській державності, була пропутінська «меншина», яка ототожнювала себе з Росією, — безвідносно мови, якою вона спілкувалася. Але це угрупування вже навряд чи наважиться заявляти про свої «права».
Натомість та сама етнічна угорська меншина на безпеку України вплинути особливо не може.
Однак після початку етапу буде набагато складніше:
- Треба буде під уважним моніторингом Брюсселю доводити стандарти українського суспільства до стандартів ЄС;
- Нервово і професійно домовлятися про входження українських секторів економіки на європейський ринок (що пізніше країна вступає до ЄС, то їй складніше);
- Зберегти демократію.
Ця умова донедавна була простою, бо очевидно, що Україна — це демократія. Але останнім часом у зв’язку із очевидними обставинами Україна поки перестала бути демократією. Важливо, щоб якнайшвидше стала знову.
І, до речі, про терміни.
Європейські оглядачі та політики у середньому дають термін до 2030 року. Це вважається оптимістичним прогнозом. За орієнтир береться Хорватія, яка була у хвилі останнього розширення Європейського Союзу та офіційно йшла до нього десять років. У Європі обіцяють окремі механізми спрощення вступу для України (як, наприклад, запаралелити політичний і технічний процес вступу і таким чином скоротити терміни), але, враховуючи війну, цей процес для України все одно не буде швидким.
Звісно, хотілося б швидше. Але для цього про безальтернативний курс на ЄС та НАТО українському суспільству треба було заявити ще у 1990-х. А не розриватися між Європою та росією, щоби зрештою застрягти у безвиході «нейтральності». Але то було в минулому. А зараз пріоритети визначені. Хоч і дуже дорогою ціною. Але краще пізно, ніж ніколи.
