Суспільство — це пластилін. З ним треба постійно працювати
Слідувати за пасивною інерційністю маси — це хибний і дуже небезпечний шлях
Фотовідео ходи московської пастви до Почаєва закономірно бентежать адекватну людину, але нічого несподіваного в цьому немає. Більше того, додам, що і прекрасні показники соціології з майже стовідсотковою суспільною єдністю у ставленні до росії та російського можуть виявитися явищем тимчасовим. І це також обʼєктивна даність, бо російсько-совєтський окупаційний режим аж надто довго ставив страшні експерименти над нашою свідомістю. Це не проходить за два роки, і навіть за десять, якщо серйозно і цілеспрямовано не займатися одужанням.
Парадокс, але жахіття повномасштабної війни стали дієвими для швидкого очищення прокуреного російським смородом українського організму.
Щоб процес одужання надалі відбувався й не повторювалися рецидиви, необхідно постійно займатися суспільством. Це невпинний процес й нічого не відбудеться саме собою.
Отже:
1. Війна не може перетворюватися на справу лише тих, хто задіяний у Силах оборони. Небезпека такої загрози, на жаль, помалу оприявнюється. Дедалі частіше в очах дежавю атмосфери після 2015 року. З цим треба боротися. Тож жоден закуток країни не може жити звичайним безтурботним життям, доки триває війна. Кожна жива людина зараз повинна мати час на відпочинок від психічного навантаження і стресу, але відпочинок не може ставати нормальним життєвим ритмом для дорослого українця.
2. росія і російське повинні бути затаврованим постколоніальним злом. Всюди і бажано назавжди. Це має відбуватися за замовчуванням і з аргументацією, де цього потребують обставини.
Третє, і це стосується еліт або тих, хто на цю роль претендує. Суспільство — це пластилін. З ним треба постійно працювати. Слідувати за пасивною інерційністю маси — це хибний і дуже небезпечний шлях. Суспільство треба спрямовувати. Власне для цього існують представницька демократія і лідери. Лідерський статус — не дарунок, а навантаження.
