«Деколонізувала» одним жестом…
Увімкнула відеозвернення Ольги Харлан — і мало не розплакалась од зворушення, гордости і вдячности
Колись я вже про це тут писала — як свого часу мене вразило, що російське «победила дружба» (евфемізм на нічию в спортивних змаганнях) має в європейських мовах зовсім інший еквівалент: honour wins — не за «дружбу» люди змагаються, а за «честь». (Не з п’яних махачів спорт починався, де «мирись, мирись, больше не дерись», а то годину в сльозах на стільчику сидітиму, — а з лицарських турнірів, де певні речі — недопустимі, нижче лицарської гідности…).
І в нас на Січі теж казали — «за честь і славу, козацькую справу». Так ось, Ольга Харлан, на мій погляд, не тільки захистила честь України — буквально, неметафорично, — а й повернула давно збезчещеному великими грішми великому спорту той момент істинно прекрасного, який у ньому залишався від європейських цінностей (!). «Деколонізувала», що називається, — одним жестом…
І, судячи з реакції МОК і присоромленого лепету FIE про «олімпійський дух» — вони це прекрасно відчули.
Спасибі, пані Олю.
Слава Україні.
