Ткаченко йде. Є через що. Але…
Чому наступний міністр має бути кращим у чинній системі цінностей і прийняття рішень?
Як сказав один мій колега, Ткаченко хотів бути хорошим усім: і офісу, і «плюсам» і демократам, і автократам. Для мене особисто Олександр є тією людиною, яка палко підтримує так званий «телемарафон», а, отже, примітивну цензуру і закриття незалежних телеканалів. Мене бісить створення оцього паворознюк-сінема і я першим у нас на комітеті з питань гуманітарної політики на вимогу фракції ЄС почав ставити Ткаченку ці питання, і вимагати звіту та відповідальності.
Але я твердо переконаний, що проблема не лише у Ткаченку. Тут погоджуюся з Ivan Kozlenko. Влада і її опоненти радо роблять з Ткаченка цапа-відбувайла.
Ткаченко лише міністр. Його подав премʼєр, за нього проголосувала правляча партія у Верховній Раді. Це саме та партія, яка блокує внесення в зал законів про заборону діяльності московської церкви в Україні. Які вимоги до свого міністра вони могли ставити?
Яка, взагалі, у них культурна політика, якщо ця більшість і їхній уряд ще до повномасштабного вторгнення почали блокувати Програму розвитку української мови, як цього вимагає закон?
Так, те, що не вберегли значну кількість памʼяток культури на сході — відповідальність Ткаченка. Я на прохання львівських музейників ще задовго до 24 лютого пропонував йому негайно вивезти зі сходу на захід музейні цінності. Не почув. Згодом, щоправда, організував професійну евакуацію, але для багатьох шедеврів було запізно.
Та чи міг Ткаченко евакуювати музеї, коли влада навіть не думала евакуювати людей з прикордонних територій? Адже не були врятовані не лише шедеври Куїнджі у Маріуполі, а й мирні українці в Бучі!
Кіно. Не вина Ткаченка у тому, що кабмін вивів Держкіно з під Міністерства культури і фактично знищив підтримку українських кінематографістів ще до вторгнення. І те, що Держкіно творить з Довженко-центром, теж не відповідальність Ткаченка.
Оцей дерибан коштів на комедійні серіальчики справді аморальний. І міністр за це відповів. Думаю, судячи із списку переможців не обійшлося без «настійливих порад» з офісу і від улюбленого олігарха. Але постраждають якраз деякі талановиті продюсери, які теж опинилися у цьому списку «кіна, вина і доміна».
Очевидно, що кошти на такі серіали і у такий спосіб витрачати не можна. Але культурна політика потрібна. Підтримка культури потрібна завжди, особливо зараз, коли культура у світі давно стала частиною дипломатії. І музей голодомору потрібно добудувати, пояснивши прозоро суспільству, як він виглядатиме, скільки коштів уже витрачено, як мають бути витрачені наступні. Саме непрозорість найбільше дратує людей.
Але вона хіба лише у культурі?
Тому не у персоналіях — суть. Ткаченко йде. Є через що. Але чому наступний міністр має бути кращим у чинній системі цінностей і прийняття рішень? Хто б це не був: чи підконтрольний Офісу чиновник, чи популярна культурна менеджерка, чи хтось інший.
