Невміння визнавати помилки
Ви знаєте, чому росія, яка ще півтора року тому викликала в світі побоювання, а подеколи — навіть щиру заздрість та повагу, наразі на всіх парах летить до своєї найбільшої катастрофи ХХІ століття?
Бо «подніматель росії з колін» владімір путін так і не навчився визнавати власних помилок. Тому вся пропагандистська машина росії вибудувана так, аби навіть відверті факапи «національного лідера» представляти як звитяги та звершення.
Так зʼявилась на світ держава-симулякр, яка здавалась великою і могутньою, а насправді виявилась мильною булькою, колосом на глиняних ногах. І зараз жорстоко розплачується за наївну віру в непогрішність власного фюрера. Але досі не наважиться визнати очевидне: російський путін-акела промахнувся і веде свою країну до самознищення…
Людині властиво помилятись. Питання не в тому, скільки разів кожен з нас падає — насправді людину варто мірять тим, скільки разів вона може підвестись після болючих падінь — і йти далі. Мій улюблений політичний герой Нельсон Мандела писав про це так: «Я не святий — це так; хіба що ви вважатимете святим грішника, який не припиняє намагань стати кращим»…
Невміння визнавати власні помилки та брати за них відповідальність (особливо коли вони очевидні) — це передвісник занепаду. Це і є шлях, який пройшла росія: від члена G8 — до держави-ізгоя…
Я дуже не хочу, аби моя країна пішла таким шляхом. Бо це шлях в нікуди. А тому мені дуже прикро, коли людина, що ставила свій підпис під указами про призначення на керівні посади в СБУ запроданців Наумова та Кулінича, не знайшла в собі мужності визнати власні помилки та перепросити українців за зданий окупанту південь, який ми будемо вигризати назад ціною тисяч життів. За окуповані в перші дні війни фактично без спротиву Каховську ГЕС та Запорізьку АЕС. За розмінований Чонгар… Нагадаю, що Сталін теж виграв свою велику війну. І путін свою маленьку — теж виграв. Питання тільки ціни та наслідків перемоги… Ми ж точно не хочемо піти їхнім шляхом?..
А тому нашому очільнику замість звиґлювати та дзиґатись, перед журналістами личило б визнати свої помилки та щиро перепросити за них. А так ми знову побачили Зеленського часів вагнерґейту. І це було жалюгідне видовище. Яке так не пасує президенту, який претендує бути одним з лідерів вільного світу…
