Україна здивувала весь світ і самих себе

Україна здивувала весь світ і самих себе. Ніхто не сподівався, що українці чинитимуть такий запеклий опір. Як виявилось, у «Київ за три дні» вірили не лише у кремлі, але й наші західні партнери.

Незадовго до повномасштабної агресії один мій знайомий з високих владних кабінетів казав: «путін свято переконаний, що його в Україні зустрічатимуть хлібом-сіллю». Може, хтось би і зустрічав, але не встиг, бо першими ворога зустріли ЗСУ! Сміливість і відчайдушність української армії і добровольців, які у перші дні війни вишикувались у черги до військкоматів, вразили Захід, і це дало підстави, чи радше змусило його нам допомагати. Завжди допомагають тим, хто бореться. Бо якби ми склали лапки, Захід зітхнув би з полегшенням, особливо Європа, яка до останнього «умиротворювала», а, по суті, підживлювала цю недоімперію зла. Коли ж сталося неминуче, лідери західного світу вважали, що буде бліцкриг, росія швидко переможе, тож допомагати не доведеться. Приклад Грузії ще був надто свіжим у пам’яті…

Та Україна показала свою унікальність. У нас свій шлях, своя історія, своя доля…

В Україні виявилась критична маса громадян, які готові вмерти за свою країну, за свободу, за тріумф добра над злом.

За цей рік війни цікаво було спостерігати за еволюцією поведінки Заходу, як вони розкачувалися, як поступово і, на жаль, надто повільно, дозрівали до розуміння очевидного: з божевільним монстром домовлятися не можна, є лише один спосіб його вгомонити — знищити! І так історично склалося, що нищити його довелося нашими руками, але у ці руки треба дати потужну зброю, зокрема і наступальну. Нам вдалося отримати кандидатство на вступ до ЄС. За інших обставин до цього треба було іти кілька десятиліть…

Але ще цікавіше спостерігати за нашою владою, яка під впливом трагічних обставин, зробила великий ментальний ривок: від ідеології «какаяразница» до знесення пам’ятників та перейменування вулиць, від зазирання в очі путіну та вітання його з Новим роком до усвідомлення, хто є справжнім ворогом і абсолютним злом.
Щоправда, видихати щодо «зеленої влади» передчасно. Є ще багато речей, від яких гидко. Як кажуть, їм хоч кіл на голові теши. Але якщо влада думає, що війна все спише, то глибоко помиляється. Якщо зараз багато що «не на часі», і суспільство справді на певні речі вимушено закриває очі, то час, коли все згадають, неминуче прийде.

Відповісти доведеться і за, м’яко кажучи, бездіяльність до війни, і за мародерство під час війни… Суспільство не буде миритися з тим, проти чого боролося. Бо воюють українці з агресором саме за те, аби не стати росією. Не лише географічно, але й політично та ідеологічно.

Чого нас навчив цей рік?

Загострив розуміння такої, здавалось би, банальної істини, як цінність життя. Ми почали цінувати те, що маємо. Це дуже повчальний і корисний життєвий досвід.

Ну, а побажання у нас одне на всіх! Ми вже не такі наївні, щоб вірити, що все найгірше залишиться у минулому році, а новий буде кращим. Наступний рік буде точно важким, але віримо, що неодмінно переможним!