Чому путін боїться бандерівців?
Інформвоєнне, історикам на замітку...
За моїм спостереженням, нині саме слушний час, щоб нагадати Європі (і світові) про одну «проґавлену війну», яку українці вже один раз у минулому столітті для неї виграли, а вона їм досі навіть не подякувала.
Маю на увазі «хрущовську» десталінізацію й розпуск Ґулагу.
Це була подія, що справила колосальний вплив на долі всіх країн т.зв. «Східного блоку», але й Заходу також – вона повністю переламала перебіг історії комуністичних і робітничих рухів і взагалі, можна сказати, змінила світ. Проблема в тому, що розпуск Ґулагу досі приписують «добрій волі» Хрущова – а це те саме, що оголошувати «жестом доброї волі» втечу росіян з о. Зміїний. Теоретично ніби й відомо про повстання в Ґулагу, досліджено й описано істориками Красноярськ, і Норільськ, і Кенгір, і вирішальну роль у тому українців (точніше – «бандерівців», бо саме вони принесли в табори структуру й методи військового підпілля, там важила не тільки чисельність бунтівного елемента, але й його професійний досвід партизанської війни). Проте зробити крок від Кенгірського повстання-1954 до промови Хрущова перед ХХ-м з'їздом і довести загальний пазл до зміни відповідного рядка в підручниках історії – ось цього так і не відбулося, тема підвисла. російські історики, що в 2000-х нею займалися, і першими (так, це були не наші, на жаль) оголосили, що Хрущов розпустив Ґулаг, бо через повстання його вже не можна було втримати, – під кінець 2000-х якось різко на цю тему позамовкали, а на Заході їй спікерів не знайшлося. Так от, за моїми спостереженнями й відчуттями, саме час до неї звернутися.
Кілька хороших, вдумливих фахових статей українських істориків у світовій пресі під заголовками на кшталт «Чому путін боїться бандерівців?» або «Забута перемога України» зараз дуже допомогли б змінити загальну оптику процесу на нашу користь. (Кажу це як людина, що 5-й місяць вимушено працює над цією зміною оптики і вже закінчує про це книжку; отож, лакуни, де Україні зараз бракує «поданого з фланґу м’яча», бачу, як мінімум, краще за Шмигаля).
А, і ще не дивуйтесь, якщо невдовзі з такою статтею, тільки з акцентами, позміщуваними в дусі «що Химцє бєлоє, то йому рябоє», невдовзі виступить який-небудь Расевич чи інший Медведчуків Джон-Пол Химка, – не я одна стежу за інформ-процесом, і з тої сторони теж очі є. Так що робити це треба швидко.
