Передплатити Підтримати

Кого не буде у "списку олігархів"?

Характерна риса блазне-популістів, зрештою, як і всіх, хто спекулює на легковажності та інфантилізмі обивателя, - відкладати важливі речі "на потім", обіцяючи "світле майбутнє". Мовляв, оце подолаємо нинішній складний період, а тоді…

Щоправда, довгі язики таких обіцяльників часто грають з ними у гіркі жарти. Так трапилося і з міністром юстиції Денисом Малюською, який взявся трактувати законопроєкт «самого Зе!» про олігархів. Цей, м'яко кажучи, дивний персонаж української політики фактично визнав, що документ, народжений у нетрях ОПУ, є нецивілізованим.

«Законопроєкт про олігархів — тимчасовий. Тому що протягом періоду дії закону про олігархів будуть впроваджені цивілізовані механізми, такі самі, як на Заході», — сказав Малюська.

Слід розуміти, що «зеленим слугам» так кортить «вау-ефектів», що заради них вони готові на «тимчасово нецивілізовані» кроки. Біда лише в тім, що все тимчасове, зазвичай, стає вічним, і задля того, аби розгребти плоди бурхливої діяльності «врємєнщіков» іноді доводиться класти людські життя.

Рівно ж, як і Олексій Данілов, секретар РНБО — структури, перетвореної Зеленським у макабричну реінкарнацію середньовічної інквізиції чи винайдене у большевицьких сховках «ОГПУ», теж обіцяє, що у «списку олігархів», передбаченому цим, з дозволу сказати, «законопроєктом», не буде випадкових людей. Звісно, не буде. Туди, судячи з критеріїв і довільності їх застосування, потраплять лише ті, на кого вкаже перст «найвидатнішого лідера сучасності». А як же інакше: президент — голова РНБО, він формує порядок денний щоп'ятничних серіалів та особисто повідомляє про наслідки бурхливої дільності дорадчого (на цьому наголошу особливо!) органу, він наділений небаченими для цивілізованої країни повноваження: карати та милувати.

Але повернімо питання інакше: якщо у «списку олігархів» не буде випадкових людей, то хто ж гарантовано не потрапить у цей сумнівний реєстр? Відповідь є однозначною — лояльні. Що цікаво, правові підстави для тих, хто готовий «гаряче полюбити» чинну владу, вже готові. Минулого тижня у парламенті було успішно поховано головні принципи електронного декларування, досі обов'язкового для кожного держслужбовця. Дві маленькі правки до закону про е-декларування, але вони дають можливість повертати ним, мов дишлом. Відтепер «державні мужі» не зобов'язані декларувати свої статки, і їм за це «нічого не буде». І ще — вони позбулися потреби «світити» статки родичів, якщо ті… не дали на це згоди.

«Деолігархізація» по-зеленськи лише зовні схожа на броунівський рух. Насправді вона укладається у продуманий ланцюжок логічних, з точки зору сценаристів, кроків. Зміни до закону про чиновницькі декларації — такий собі медяник для потенційних союзників. А ось відосік, записаний актором розважального жанру, який за сумісництвом підпрацьовує на посаді президента, містить можливі «батоги» для тих, хто спробує демонструвати глибоке занепокоєння неправильністю його політики. Мовляв, якщо хтось спробує бунтувати проти ухвалення його «антиолігархічного» дітища, то на цього неслуха впадуть усі кари небесні.

Зеленський розуміє: парламентські перспективи папірця, який він та його Квартал пропонує до розгляду під куполом, туманні. Насамперед через те, що більшість народних депутатів потрапили туди задля того, аби лобіювати та проштовхувати інтереси тих таки олігархів. На жаль, у сучасній Україні важко уявити собі законотворчість іншого штибу. Навіть у монофракції «Слуг…», яким насамперед адресований спіч президента, рельєфно помітні групи, що служать далебі не народові і не стільки самому лідеру, як окремим багатіям, реальним «роботодавцям».

Тому годі уявити, що ті, хто годується зі «щедрих рук», з якогось дива почнуть ці руки «кусати». Днями колишній «слуга», нардеп Гео Лерос, відомий так званими «плівками Єрмака», розповів про «додаткове стимулювання» пропрезидентської фракції, про зарплати у «конвертах». Він переконує, що суми, які щомісячно лягають до кишень «народних обранців» коливаються від 20 до 50 тисяч доларів.

«Це шалені гроші, яких ніколи у житті ці люди не отримували і після депутатства не будуть отримувати», — розповів Лерос в ефірі одного з телеканалів.

Зеленський фактично шантажує своїх ненаситних нуворишів із фракції, розповідаючи, що у випадку провалу законопроєкту оголосить всенародний референдум. Тобто натякає на перспективу розпуску парламенту, а отже, припинення «конвертованої благодійності» для вчорашніх фотографів, аніматорів і просто «хороших хлопців».

Тож відповідь на запитання: «Хто не потрапить до реєстру олігархів?» лежить на поверхні. Ті, кому поталанить потрапити до іншого списку. Цей список формує сам Зе — схваленням згаданих поправок до закону про е-декларування і пильним відстеженням поведінки «слуг».

По суті, Зеленський взявся за побудову «державного олігархату», звично маскуючи такі плани популістськими «фішечками» і згодовуючи їх наївній публіці. Коли його затія вдасться, він, звісно, знову вийде перед телекамерою, аби зізнатися: «Можливо, ми діяли не надто шляхетно й цивілізовано, але все ж заради загального блага». Але тоді з-за його спини визиратиме легіон вірних преторіанців, вигодуваних, вимуштруваних та відданих лідерові. Їх не називатимуть олігархами чи іншими «поганими словами». Та й державний устрій в Україні теж називатиметься по-іншому…