Передплатити Підтримати

Посаду Гетьмана - в Конституцію України

Цей допис можна вважати "стьобним" лише до певної міри

З одного боку, не належачи до екзальтованих прихильників Порошенка, які називають його гетьманом, неможливо не визнати управлінську прірву між ним і його наступником.

У попередні роки ми отримували результати там, де це здавалося неможливим, і у що ніхто не вірив. Взяти той же безвіз, який потребував ухвалення великої кількості часом непростих законів, і опір якому чинили як російські лобісти у Європі, так і внутрішні «єврооптимісти». І це лише один приклад.

Зараз ми програємо навіть там, де є всі умови для успішного результату, час і абсолютна підтримка.

Найочевидніше — це коронавірус. Адже сьогоднішню катастрофу спричинив не лише новий штам, але й помилкова оцінка ситуації владою, бажання перекласти відповідальність на місцеве самоврядування, подвійні стандарти, коли для обраних локдауну не було.

І те, що боротьбу за вакцини, банально за їхню наявність в Україні, а не за бажання людей вакцинуватися, було злито.

Бо це у першу чергу — велика політика, розуміння пріоритетів, а вже потім медицина. Тут потрібна майстерність і хватка. Тут потрібен «барига». І я не вбачаю у цьому слові нічого поганого.

При цьому, постійно перекладаючи відповідальність на Порошенка за все на світі, і навіть за протести з фаєрами та розмальованими стінами, влада сама робить з нього всемогутню і всюдисущу фігуру. Якогось «гетьмана» насправді.

А якщо більш серйозно, то та форма демократії, якою ми користуємося зараз — лише один з різновидів життя суспільства. І альтернатива їй полягає не у авторитаризмі.

Загалом запозичена у античних греків модель, м'яко кажучи, має не так багато спільного з нинішнім загальним виборчим правом. Адже у полісах голосували лише їхні громадяни, а цим статусом володіли не всі.

Тоді, як у Давньому Римі, існував інститут консулів, обраних терміном на один рік двох осіб, саме на випадок війни та інших надзвичайних ситуацій. Які володіли дуже серйозними, але все ж чітко окресленими повноваженнями.

Консул, Гетьман — «какая разница».

Ідеальних моделей не існує, але і у 20-му сторіччі, ознаменованому «повстанням мас» Хосе Ортега-і-Гассета, і у 21-му, на тлі хвилі популістів при владі в різних куточках світу, була нагода пересвідчитися, до яких руйнівних наслідків призводить охлократія, у яку виродилася «демократія».

І я зовсім був би не проти, якби офіційно, з рамках закону і парламентської моделі держави, в Україні існував інститут, здатний брати на себе відповідальність у складні моменти, не перекладати її ні на кого, і не думати про те, як це сподобається чи ні виборцям.

Хоча для цього й Сенат, тобто Верховну Раду, мали б обирати не за гречку, і не на концертах. Бо розплачуватися за такий вибір доводиться безпекою та ресурсами, гарантувати збереження яких у часи кризи здатен не кожен, далеко не кожен державний діяч.

Бо консулами, гетьманами тощо не стають. Ними народжуються.

Джерело