Страх та ненависть у Москві
Російські погрози, маніпуляції та пересмикування — це чергова відповідь на фундаментальне запитання: «Хотят ли русские войны?»
«Спроби України повернути Крим будуть сприйматися як агресія проти двох суб’єктів Російської Федерації». Саме так на ухвалення РНБО стратегії деокупації Криму та створення «Кримської платформи» відреагувала офіційний представник
Здавалося б, нічого нового. Хамство та апеляція до слів Володимира Путіна про «питання Криму закрите» як до істини у останній інстанції. Але є дещо нове. Погрози російського МЗС адресовані не тільки Україні, а й усім країнам, які зголосилися доєднатися до ініціативи Президента Володимира Зеленського. Речник МЗС України Олег Ніколенко закликав Російську Федерацію не займатися політичним булінгом. «Погрози на адресу України та інших держав-учасниць Кримської платформи є черговим проявом триваючої маргіналізації російської зовнішньої політики», — стверджує він. «Жодного статусу в Криму, окрім як держави-окупанта, Росія не має», — нагадує Ніколенко. Тож ми бачимо, що Росія намагається спотворити реальність, заперечуючи чітке міжнародно-правове визначення своїх дій у Криму як акту міжнародної агресії.
Щодо Донбасу — картина така сама. Заступник голови адміністрації
З того, наскільки різким став тон російських спікерів, як вони віддалилися від того зневажливо-вальяжного «Тополь санкцій не боїться», можна зробити висновок, що в Кремлі нервують. За сім років російським лобістам так і не вдалося переконати світ забути про Україну та передати пострадянський простір у московське панування. І тут важлива позиція України. Події на окупованих територіях є прямим доказом, що російська агресія руйнує не тільки життя українців, а й є серйозною загрозою безпеці в регіоні. Створення на окупованих територіях Донецької та Луганської областей катівень, де до мирних мешканців застосовують методи НКВС, побудова тоталітарної ідеології в Криму — все це ознаки відродження гібриду двох найогидніших режимів, які знало людство, — радянського та нацистського.
Потрібно шукати союзників. Потрібно створювати умови, за яких будь-які ситуативні союзи західних кіл із Росією були би неможливими. Замість цього ми чуємо від українських владців нескінченні промови про ось-ось досяжний мир. А також небажання доводити руйнівний характер того монстра, в який перетворюється путінська Росія. Саме Україна має розставляти акценти. Російські погрози, маніпуляції та пересмикування — це чергова відповідь на фундаментальне питання: «Хотят ли русские войны?» Намагаючись налякати світ можливою ескалацією, Росія одночасно приховує, що війна вже йде. Причому повним ходом. Деокупація залежить від того, як швидко влада забажає перемоги над гібридним агресором і припинить створювати у західних партнерів ілюзію можливості швидкого замирення з ним.