Сакральний, але... не російський

На минулому тижні російська Держдума розглянула у першому читанні три законопроєкт по втіленню у чинне законодавство деяких прийнятих поправок до конституції. В кримінальний кодекс внесли статтю, яка визнає заперечення російської приналежності Криму екстремістським діянням, а у статтю про заклики до порушення територіальної цілісності Росії внесли пункт, за яким цей «злочин» карається від 6 до 10 років позбавлення волі.

Чому Крим — не російський…

Путін усвідомлює: скільки б він не говорив, що «питання Криму закрите назавжди», скільки б спікер кримського російського парламенту Владімір Константінов не твердив, що «кримська весна» перемогла, скільки б російський глава Криму Сергій Аксьонов не ставив під будинком уряду гасло «#Крым.Россия.Навсегда», воно все ж вислизає з рук, «навсегда» може припинитися вже завтра.

Путіну оголосити Крим сакральним і російським поспіхом виявилось легко, але… так спішили, що тепер би вже й повернути назад, але весь світ сміятися буде. Тому тільки вперед. Хоча світ однаково сміється. Сміється з тих огріхів, за якими видно, що Крим хоч і сакральний, але не російський.

По-перше, Кремль вхопився за Херсонес, в якому хрестився князь Володимир, який потім хрестив Русь, вважає це доказом російськості Криму. Про те, що там ще раніше хрестилася київська княгиня Ольга, вирішили не згадувати. Але ж всі знають, що Володимир — князь не московський, а київський, що хрестив він Україну, а не Москву, якої ще тоді не існувало. І що нинішній Херсонес це зовсім не той грецький Херсонес, тим паче Херсонес — це не Севастополь, що постав там на кілька віків пізніше.

Отже, з сакральністю вийшов облом.

По-друге, запустили тезу, що «Крым всегда был российским». Однак і тут історики (див. Сергій Громенко «Історія російського міфу») підрахували, що з трьох тисячоліть писемної історії Криму (ІХ ст. д.н.ери — ХХІ ст.) росіяни на півострові становили відносну етнічну більшість лише 115 років, тобто 3,8% часу, а абсолютну більшість внаслідок завоювання та переселення 72 роки, тобто 2,4% усієї кримської історії. Отже, не завжди був російським. Зовсім коротко.

По-третє, про неприступний Севастополь вийшло смішно — хто не приходив, щоб його завоювати, — той його і брав, і жодного разу «неприступный для врагов» не встояв невзятим.

По-четверте, і в питаннях практичних сьогоденних наламали стільки дров, що не розплутаєш. Як виявилось, порушене не тільки міжнародне право, а й власні російські закони. Наприклад, за законом «Про прийняття нових суб’єктів федерації» угоду належало укладати тільки з самостійними державами, а Крим з дня «референдуму» 16 березня до підписання угоди 18 березня, тобто за один повний день, був ще складовою частиною України. Та й угоду підписали хто? Люди, які нікого не представляли, і яким підписувати угоду ніхто не доручав. А, наприклад, Олексій Чалий з Севастополя взагалі людина з вулиці, бо на той час ніякої офіційної посади не займав.

По-п'яте, з референдумом теж одна морока. Що незаконний і сфальсифікований, то це одна річ, бо наскільки відомо з соціологічних опитувань, у Криму прихильники Росії завжди становили не більше третини населення. А тут звідкись понад 90%. Де назбирали?

Але, по-шосте, найбільший гріх з міжнародним правом. Владімір Константінов розповідає, що Декларація про права націй на самовизначення та Статут ООН дозволяють народам через референдум визначати свою долю. Тому, мовляв, і народ Криму, мав таке право. Але у Декларації мова іде про націю і про народ, а у Криму проводили референдум серед населення, серед переселенців у Крим з Росії, які не народ, не нація, а діаспора, а діаспори права на самовизначення не мають. В Росії кажуть, що «народ Криму» мав право на самовизначення, але коли їх спитати — чому тоді «народ Брянщини», «народ Курщини», «народ Вороніжщини» та інші «народи» у вас не мають права проголосувати і вийти зі складу Росії, а ось тепер за таку агітацію ще й тюрма до 10 років? Вони не хочуть? А чому тоді «народу Ічкерії», «народу Татарстану», «народу Інгушетії» та іншим, які хочуть, не дали самовизначитися, а на Чечню навіть двома війнами пішли?

По-сьоме, в Росії є закон про кордони РФ. У ньому встановлено, що кордони Росії та перехідні пункти на них, як і в усьому світі, встановлюються шляхом переговорів з сусідніми державами та підписанням з ними відповідних угод. Така угода про кордони підписана і між Росією та Україною. Згідно з нею, кордон проходить по Керченській протоці, а не по Перекопу, як Росія самовільно встановила зараз. У встановленому російськими законами порядку кордон з Керченської протоки на Перекоп Росією і Україною ніколи не переносився, отже, він є незаконним та має бути повернений у попередній стан. Аналогічне становище на кордонах Росії з Японією, з Грузією, з Україною в Криму та на Донбасі… Коли у тебе стільки дір на кордонах, то чи потрібно приймати закони про порушення територіальної цілісності, якої наразі немає?

…а український і кримськотатарський

Крим ніколи не належав Росії на законних підставах. У 1783 році він був анексований Російською імперією після десятка російсько-турецьких воєн, а Кримське ханство — самостійна держава — була ліквідована воєнною силою. Вдруге Крим був включений до складу держави РСФСР у 1918 році теж шляхом більшовицької агресії, Курултай кримських татар, який в 1917 році проголосив Кримську народу республіку, був ліквідований силою, а його ватажок Нуман Челебіджихан розстріляний у Севастополі матросами.
І хоч більшовики в 1922 році заснували КримАРСР, та лише для того, щоб під час короткого періоду політики коренізації виявити всіх політично активних громадян, які і були розстріляні в 20−30 роках разом з усією національною інтелігенцією, в основному у сфабрикованих так званих справах «Велі Ібраїмова» та «Партії Міллі-Фірка».

Однак у 1944 році після поголовної депортації кримських татар, яка визнана геноцидом народу, і КримАРСР, як форма державності кримських татар, була знову ліквідована Росією.

В 1954 році Росія передала Крим Україні через те, що сама не могла впоратись з відбудовою господарства півострова, і Севастополь ще й за 10 років після війни лежав у руїнах. Наголошуємо, Крим вперше після ліквідації законної держави — Кримського ханства — був переданий Україні на законних підставах, на основі тих нормативних актів, які діяли тоді в СРСР. Реальні кордони України, члена ООН, в останній чверті ХХ століття з Кримом включно були визнані міжнародним товариством, міжнародними організаціями, в тому числі у відповідності з Гельсінським актом про непорушність кордонів в Європі.

Після приєднання Криму Україна створила трест «Севастопольбуд», який і відбудував Севастополь. Пізніше побудувала Північно-Кримський зрошувальний канал довжиною до 400 кілометрів, який дав змогу збільшити виробництво сільськогосподарської продукції більше, ніж вдвічі. Створила кілька виробничих трестів, аграрних фабрик, побудувала багато нових заводів, доріг, шкіл, дитсадків, житлових будинків, лікарень… Сьогодні окупаційна влада вихваляється тим, що будує у Криму кілька об’єктів — міст, дорогу «Таврида», аеропорт, лікарню. Але це може 2−3% того, що за 60 років на півострові побудувала Україна, оскільки Крим отримала в руїнах, а відібрали його з усією налагодженою інфраструктурою. Все у Криму, крім кількох нових об’єктів і царських палаців, збудувала Україна.

У 2014 році Росія знову окупувала Крим на основі незаконної анексії, яка не визнана ні ООН, ні ОБСЄ, ні Європарламентом, ні міжнародними судами, ні переважною більшістю держав світу. Це стиль Росії — володіти вкраденим. Російський статус Криму, як запевняють діячі міжнародних організацій, не буде визнаний ніколи.

Щодо кримських татар, то вони є корінний народ у Криму, весь етногенез яких відбувся саме на півострові. Це не діаспора, як росіяни, чи вірмени, чи греки, чи німці, чи болгари, а цілісний автохтонний народ, у якого іншої землі, крім Криму, нема. Тому Декларація ООН про право на самовизначення націй стосується саме їх. Історія свідчить, що саме в Криму у відповідності з міжнародним правом кримські татари вже самовизначалися три рази.

Перший — коли створили власну державу Кримське ханство у 1441 році, яка була ліквідована воєнною силою у 1783 році. Другий — коли заснували КримАРСР в 1922 році, яка теж була ліквідована воєнною силою, репресіями та депортацією у 1944 році. Третій — коли повернулися в український Крим в кінці 80-х років з депортації та обрали Курултай та Меджліс, які затвердили Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу у 1991 році та проголосили курс на створення національної автономії. Тобто знову, втретє, виконали акт самовизначення у формі національно-територіальної республіки в складі України.
За період з 1991 до 2014 року в Україні діяла Державна програма повернення та облаштування кримськотатарського народу, за якою Україна витратила приблизно 1 мільярд доларів, побудувала житло, дороги, лікарні, школи та інші об’єкти для депортованих. Приблизно 1 мільярд доларів допомоги на облаштування депортованих надійшло від Туреччини, яка збудувала в Криму 1000 будинків для переселенців. Сьогодні президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган прийняв рішення надавати таку допомогу і надалі з метою побудувати ще 500 будинків тепер уже для вимушених переселенців з Криму в Херсонській області.

Але Крим знову, втретє, був насильницьки, воєнним шляхом анексований Росією, що завадило, з одного боку розвитку Криму, його інфраструктури, населення, культури та економіки з боку України, і привело до кількох системних криз на півострові, зокрема, в міжнародних та міжнаціональних відносинах, а також повному поверненню з депортації, облаштуванню кримськотатарського народу на своїй батьківщині.

Згідно з Декларацією ООН про права корінних народів держави, на території якої вони існують, необхідно працювати з їх органами, які ті утворили самі. З точки зору міжнародного права Курултай і Меджліс кримських татар є законними представницькими органами корінного народу, і Україна співпрацювала саме з ними. Однак Росія після анексії визнала Меджліс екстремістським органом та видворила з Криму його керівників, почала проти них кримінальні справи, чим вкотре порушила міжнародне право. Міжнародний суд визнав це рішення незаконним та видав наказ Росії повернути Меджліс в Крим та співпрацювати з ним. Однак Росія — країна, якій закони не писані, вона ігнорує наказ міжнародного суду. Але так не буде вічно…