Соросята і порохоботи
У країні з’явився новий мем, страшне тавро і черговий зручний термін для громадського осуду і висміювання. Що відбувається насправді?
Український словничок поповнився новим словом. «Соросята» — саме так тепер звучить найстрашніше тавро. На них вішають відповідальність за тарифи і платіжки. Їм закидають антинародні реформи і готовність пустити країну з молотка. За версією викривачів, соросята окупували Кабмін, лобіюють інтереси західних корпорацій і заважають країні йти до процвітання.
Соросята — новий мем. Головний жупел і обвинувальний вирок, який оскарженню не підлягає. Автори терміну звинувачують цю групу і в недосвідченості, й зловмисності, й підступності. Масштаб звинувачень може конкурувати хіба що з їх же безглуздям. А тому ті, на чию адресу вони лунають, вважають за краще крутити пальцем біля скроні та відмахуватися. Мовляв, маячню не коментуємо.
І дарма. Бо щось подібне зовсім недавно вже відбувалося.
«Порохобот» був напрочуд зручним терміном. Еластичне визначення, його можна було натягнути на кого завгодно. Хто такий порохобот? Проплачена група підтримки попереднього президента? Щирий прихильник Петра Порошенка? Людина, яка критикує Юлію Тимошенко і Віктора Медведчука? Чи той, хто сумнівається у компетенції Володимира Зеленського? Цей термін досі неможливо атрибутувати, а розмитий контур дозволяє клеїти ярлик, не економлячи.
До того ж на адресу порохоботів точно так само лунали неймовірні звинувачення. Проплаченість і нещирість — найм'якші з них. У тому ж списку — кровожерливість, архаїка, націоналізм і прагнення вести війну «до останнього українця». Порохоботів встигли дегуманізувати, а термін став прекрасним способом знецінити опонента. Будь-яка критика автоматично множилася на нуль — досить було лише дорікнути її автору в порохоботстві.
Втім, цей термін усе-таки мав одну категоріальну ознаку. До табору порохоботів потрапляли ті, кому був близький «порядок денний суверенітету». Ті, хто не хотів миру за всяку ціну, і ті, хто не вважав працездатною ідею «просто припинити стріляти». Ти міг не любити Порошенка, засуджувати його за договірняки й корупцію, але, якщо суверенітет був для тебе важливим, — рано чи пізно ярлик прилипав і до тебе.
Зла іронія в тому, що соросята і порохоботи встигли чимало повоювати один з одним, перш ніж опинилися в одному човні. Всі попередні п'ять років головна суперечність між ними полягала в оцінюванні ризиків для країни. Порохоботи вважали головною загрозою війну. Соросята називали корупцію. Внаслідок перший табір звинувачував опонентів у наївності й закликав зняти рожеві окуляри. Другий — відбивався докорами, що порохоботи прикривають війною небажання проводити реформи.
А тепер обидва табори опинилися об'єктами атаки третього.
Дегуманізація «яструбів» змінилася дегуманізацією «реформаторів». Знецінення «табору суверенітету» продовжилося знеціненням «ринкових реформ». До того ж сам термін «соросята» чудово характеризує його авторів. Його появу можна без зусиль уявити в Росії — країні, яка давно відмобілізувала себе на війну із «заходом». І в якій на американського фінансиста угорського походження з єврейським корінням давно прийнято списувати будь-які підступи проти російського світу.
Але тепер саме в Україні з прізвища західного мільярдера створюють новий ярлик. Який потім ліплять на тих, хто займається адвокацією реформ. На тих, хто наполягає на руйнуванні багаторічних монополій. На тих, хто підняв на свої знамена антикорупційні гасла.
Характерно, що і порохоботи, і соросята — це вихідці з однієї і тієї ж «партії Майдану». Шість років тому вони були з одного боку барикад, саме на тих київських вулицях, протестний порядок денний, яких збирав разом людей із різними пріоритетами. Шість років тому вони зуміли перемогти, щоб потім остаточно розмежуватися і побити горщики.
А ті, кому не припала до смаку нова Україна, тепер намагаються взяти реванш. Спершу — відправивши під ніж громадського осуду перший табір. Потім — узявшись за другий. Звинувачення масштабні, безглузді й викликають усмішку. Але тільки це зовсім не означає, що вони не працюють. Громадська думка нагадує губку: вона здатна вбирати будь-яку єресь, аби потім працювати за принципом «осад залишився».
Спочатку маргіналізували тих, хто вважає головною загрозою війну. Згодом — тих, хто ставить на перше місце корупцію. Спершу привчили висміювати протести проти капітуляції. Тепер — будь-які розмови про реформи за західними лекалами. До шостої річниці Майдану країну привчили відмахуватися від фронтового порядку денного. Тепер — привчають відмахуватися від ринкового.
Деякі збіги лише мають вигляд збігів.
