Формула зцілення
Після нинішньої Літургії
«Поможи, якщо можеш», — попросив батько безнадійно хворої дитини.
Той, кого попросив, міг за хвилину вдовольнити його прохання. Але цього не зробив. Він мав для нього щось інше — більше, ніж потрібно для уздоровлення тіла. Він сказав:
«Якщо можеш, повір».
Як просто: ти запитав, чи готовий я дати, — я запитав, чи готовий ти взяти. Здавалося б, звичайні слова. Але ні. Це код, який міняє формулу крові. Структуру мозку. Об’єм серця.
Нещасний батько готовий на все. Його душа готова повірити. Але в душі немає віри. Бо звідки їй узятися в сутінках страху, відчаю й забобонів?! Заціпенів у розпачі. А Той, кого він просив, нікуди не йде. Він чекає, забувши про тих, хто з Ним, хто вірить.
І раптом чоловік у скрусі останнього відчаю каже:
«Поможи моєму невірству».
І тоді, тільки тоді — стається Чудо. Ні, не зцілення хлопця — це само собою. Головне Чудо стається з батьком: з цього моменту він перестає очікувати чудес, бо вони вже з ним, у ньому.
Мудрець Андрій Ворон радив саме цю коротку молитву тим, хто не знав, як, коли і скільки молитися.
«Поможи моєму невірству». Господу не так уже й багато потрібно слів. Власне, молитва це не слова, не прохання. Молитва — це прийняття Духа. А Він уже знає, що далі робити.
Атеїсти, правда, назвуть це по-іншому — натхнення. Та Бог з ними…
«Збирання попілинок».
