«Знак якості»: історії кохання і успіху

Львів - місто унікальне ще й тим, що у ньому весь час відкриваєш для себе щось нове. Скільки б історичних книжок і путівників не випускали про місто Лева, уважний і закоханий у місто автор завжди має шанс створити маленький друкований шедевр. Це стосується серії путівників «Львів по-польськи», що її започаткували науковці-львовознавці Ксенія Бородін та Іванна Гонак. Авторський тандем вже багато років займається фіксацією польських довоєнних написів Львова. Матеріалу назбиралося стільки, що хотіли видавати енциклопедію. Але зупинилися на вдалій ідеї згрупувати свої інтелектуальні знахідки по напрямах і видавати невеличкі книжки українською і польською мовами. 

Побачила світ уже третя книжка з цієї серії - «Знак якості». Видання унікальне - зібрано назви підприємств та прізвища митців, які вони залишали на своїх виробах - кахляних плитках, вітражах, покривках каналізаційних люків, мармурових оздобленнях, решітках, храмових скульптурах та фресках. У ті часи ім’я виробника слугувало своєрідним знаком якості і візитівкою. Дві попередні книги - «Ім’я дому та інші написи» і «Львів на повсякдень» знайомлять читача з написами на житлових будинках та у громадських приміщеннях, інституціях. У планах - книги «Діалог з Богом», «Таємниці монограм» та багато іншого. 

У компактному, на 150 сторінок, путівнику «Знак якості» знайшлося місце для сотень кольорових фотографій, карти Львова, покажчиків вулиць та імен, а головне - для надзвичайно цікавих і скрупульозних розповідей про творців міста - підприємців і оздоблювальників, каменярів та кахлярів, ливарників та ковалів, слюсарів та вітражистів. Вражає дизайн видання (дизайнер Іван Яциняк): кожна сторінка - це художній колаж із раритетних і сучасних фото. Видання серії «Львів по-польськи» підтримало Генеральне консульство Республіки Польща у Львові. 

Ксенія та Іванна на презентації у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи провели по суті цікаву і пізнавальну екскурсію у минуле Львова, «пропустивши» її через долі конкретних людей. Авторки розповіли, що львівські написи часами поєднують зовсім не поєднувані, на перший погляд, речі. Наприклад, кахлину на підлозі брами і народження всесвітньо відомого бренду - Koh-i-Noor. Поєднує цю історію засновник фабрики — Йозеф Гартмуд. Прізвище придворного будівничого князя Ліхтенштейну, австрійського архітектора Йозефа Гартмуда досі бачимо на кахляних підлогах львівських під’їздів. У 1790 р. він заснував фабрику з виробництва порцеляни, кахлів, плиток. Багато експериментував, зокрема, змішував графіт з глиною і запікав їх. Таким чином отримав графітовий стержень. Поклавши його у дерев’яну обгортку, запатентував олівець. А два сини Гартмуда отримали у спадок порцелянову фабрику і фабрику, яка виготовляла олівці Koh-i-Noor — досі відому і потужну фірму.

За львівськими написами можна знайти й історії кохання. Одна з них - історія Станіслава Габріеля Желенського, який прикрашав не тільки Львів, а весь світ вітражами. Освіту здобував у Львівській політехніці і тут знайшов кохання свого життя - Ізабелю з Меденських (доньку триразового президента міста Львова). У 1906-му частина приданого Іза­белі пішла на купівлю краківської фабрики вітражів, філію якої Желенські відкрили у Львові. Успіх Желенського полягав ще й у тому, що він працював із такими відомими митцями, як Стефан Матейко (племінник Яна Матейка), Ян Розен тощо, причому художники повністю брали участь у виробничому процесі. Фабрика процвітала, виборювала дипломи на міжнародних виставках. Але почалася Перша світова війна, на якій Станіслав Желенський загинув. Ізабеля залишилася з трьома дітьми. Вирішила зберегти фабрику і за рік від смерті чоловіка відновила виробництво вітражів. Вона скуповує менші вітражні підприємства, зокрема у Львові - фабрику Аппеля, і не дає підприємству загинути. До приходу радянської влади фабрика Желенського успішно оздоблювала вітражами храми, житлові будинки, інституції по всьому світу, зокрема в Америці. Згодом львівські маєтки були націоналізовані радянською владою, а краківська фабрика функціонує і досі, хоча здебільшого як музей.