На крісло президента – 23 кандидати

Опівночі 30 березня збіг термін висування кандидатів у президенти на дочасні вибори, які відбудуться 25 травня, а також час подачі у Центрвиборчком відповідних документів. Яким не є досвідченим «провидцем» заступник голови ЦВК Андрій Магера, але й він не міг передбачити, що охочих позмагатися за президентську булаву набереться аж 23 (три дні тому прогнозував, що їх буде щонайбільше 13). Серед інших президентами мріють стати добре відомі особи й інкогніто — Ренат Кузьмін, Михайло Добкін, Олег Ляшко, Юрій Бойко, Анатолій Гриценко, Сергій Тігіпко, Олег Царьов, Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок, Дмитро Ярош, Наталія Королевська, Вадим Рабінович, Петро Порошенко, Петро Симоненко, Ольга Богомолець, Дарт Вейдер, Олександр Клименко, Микола Маломуж, Валерій Коновалюк. В останні години заяви у президенти подали голова Народного Руху Василь Куйбіда і екс-голова Антимонопольного комітету Василь Цушко, депутат Київради Зорян Шкіряк. До підписання цього номера у друк могли з’явитися нові охочі. Так що боротьба за вільне від Януковича крісло глави держави обіцяє бути цікавою. Дай Боже, щоб вона відбувалася ще й у рамках правил.

По-пе.., по-пе-ре-ду — Порошенко

Найбільша несподіванка нинішніх перегонів — відмова від балотування Віталія Кличка, якого ще місяць тому називали безсумнівним фаворитом. Тверезо зваживши свої сили, чемпіон «дав дорогу» Петру Порошенку, з яким уклав політичну угоду, а сам вирішив зосередитися на боротьбі за посаду міського голови Києва. Свій «крок назад» Кличко чесно пояснив значно вищим рейтингом «шоколадного короля» (соціологи дають Порошенку 25% підтримки, Кличку — 9%). «Я завжди казав: у президенти повинен йти кандидат, який має найвищі шанси і отримає найвищу підтримку, — заявив Кличко на з’їзді рідного «УДАРу». — Ми стояли і боролися поруч на Майдані — і ми будемо працювати пліч-о-пліч над перетворенням України». На думку політика-боксера, якби інші демократичні кандидати підтримали єдиного кандидата, то він переміг би уже у першому турі. Це пришвидшило б реформи, а ще зекономило б державні гроші, яких у скарбниці як кіт наплакав.

Кличко з Порошенком домовилися про координацію дій. Заявили, що зроблять усе, аби унеможливити узурпацію влади будь-якою з партій. Що спільно працюватимуть на перемогу демократів на наступних парламентських виборах (зрозуміло, Порошенко підставить плече Кличку на виборах мера столиці). Обидва політики мають однакові погляди на євроінтеграцію, внутрішні реформи, зокрема — місцевого самоврядування.

Реверанс Кличка високо оцінили вітчизняні політики (навіть серед ідеологічних противників). Похвальну оцінку цьому союзу дав екс-керівник Адміністрації президента Сергій Льовочкін. «Тільки сильні люди можуть відкинути амбіції заради об’єднання демократичних сил і об’єднання держави», — сказав він. А «регіоналка» Ганна Герман, яка раніше не раз сипала «шпильки» на адресу Кличка, цього разу оцінила його державну мудрість, сказавши, що побачила в ньому переможця наступних після травневих виборів президента.

За Тимошенко агітуватимуть кухарки Майдану і тюремні медики

Найсерйознішу конкуренцію Петру Порошенку готова скласти Юлія Тимошенко, яку суботній з’їзд партії «Батьківщина» одноголосно висунув у другий похід за президентськими регаліями. Сам Порошенко (свого часу між ним і ЮВТ були складні стосунки) висловив сподівання, що ця боротьба стане «змаганням ідей».

Екс-прем’єр запросила на свою «кандидатську» презентацію патріарха Філарета, екс-президента Грузії Міхаїла Саакашвілі, екс-главу МВС Юрія Луценка і навіть медиків Качанівської в’язниці, які потайки від влади підтримували опального лідера опозиції. У довірені особи Тимошенко взяла активістів Євромайдану, зокрема одну з кухарок. Відмовилася від традиційної коси-бублика. І ще більше радикалізувала свою програму-гасла. Її виступ на Софійській площі у Києві був просякнутий антикремлівською риторикою. Юлія Тимошенко пообіцяла створити боєздатну армію, здатну протистояти агресорам, інтегрувати Україну до європейських оборонних структур, повернути Україні анексований Путіним Крим, а також за рахунок власності Росії домогтися компенсації за втрачене там наше майно. Запропонувала зробити це через звернення до Міжнародного трибуналу у Гаазі.

Тимошенко дала слово вести «персональну боротьбу проти олігархів», створити сприятливі умови для розвитку середнього класу, «зламати хребет корупції». Пріоритетною вважає увагу до освіти, яка мала б сприяти «виліпленню нової людини».

Як сказав кореспонденту «ВЗ» голова Комітету виборців України Олександр Черненко, Юлія Тимошенко з її харизмою і величезним виборчим досвідом здатна наростити свій рейтинг, у ході кампанії він може зрости на 10-15 відсотків. Так що її суперництво з Петром Порошенком буде напруженим. А от чи до кінця виборів воно буде «в рамках» — питання…

А тим часом стало відомо про перший ексцес у команді екс-прем’єра: нардеп від «Батьківщини» Михайло Хміль заявив, що виходить з цієї політичної сили — на знак протесту проти того, що Тимошенко пішла у президенти. «Нам потрібен сьогодні єдиний кандидат від демократичних сил, — сказав Хміль. — Ми повинні зосередити зусилля довкола того, хто вже має найбільшу підтримку українців, і не створювати зайвих протистоянь. На превеликий жаль, у рішенні з’їзду «Батьківщини» ми цього не побачили».

«Регіонал» Добкін проти «регіонала» Тігіпка

Партія регіонів у нинішніх перегонах представлена аж чотирма своїми членами. Це може свідчити про серйозну кризу цієї політичної сили, відсутність домінуючого центру впливу. Перед тим, як визначитися з «протеже», «регіонали» провели внутрішню партчистку: виключили з ПР людей, які її компрометували — Януковича, Азарова, Арбузова, Клименка, Ставицького, Шишацького. Відмовилися від партії лідерського типу, пристали на колективну форму управління — з допомогою політради і політвиконкому. Однак негласний лідер все-таки є — ним став Борис Колесников, якому довірили бути виконавчим секретарем президії політради. Колесников курируватиме як ідеологію, так і оргпитання.

А «регіональним» кандидатом у президенти несподівано став колишній голова Харківської ОДА Михайло Добкін (який через сепаратистські заяви нині сидить під домашнім арештом). Це може свідчити, що ПР залишилася вірною проросійському курсу, який уособлює пан Добкін. Втім, у його «президентській» програмі не було політичних збочень: Добкін, зокрема, заявив, що виступає за цілісність України, пообіцяв, що поверне Крим…

Конкурувати з екс-губернато­ром будуть «регіонали» Сергій Тігіпко (найбільш рейтинговий), Юрій Бойко і Олег Царьов. Екс-віце-прем’єр Олександр Вілкул пропонував, щоб вони знялися на користь єдиного висуванця — у відповідь Тігіпко зробив кислу міну. А знавці мови жестів прочитали на його губах нецензурне заперечення. Плани Тігіпка-президента — серйозні: хоче зробити російську другою державною і не допустити у владу націоналістів.

Експерти кажуть, що шансів на перемогу у Добкіна немає. І прогнозують, що різнобій у лавах ПР поглиблюватиме розкол у колись монолітній партії Азарова-Януковича.

У «Свободі» на вибори йдуть. Але чи дійдуть?

На електоральному полі «єврореволюціонерів» збиратиме урожай і кандидат від «Свободи» Олег Тягнибок. Перед делегатами партійного з’їзду він поскаржився, що через події на Майдані його політична сила не мала часу… займатися виборами. У його виступі було багато революційного пафосу. І все ж не відчувалося, що боротьба за посаду президента — завдання №1 для націоналістів. Можливо, тверезо оцінивши свої сили, «свободівці» цього разу вирішили діяти за олімпійським принципом: важлива не стільки перемога, як сама участь. Аналітики не виключають, що перед самими виборами Тягнибок «в ім’я перемоги демократичного кандидата» зніме свою кандидатуру. Вочевидь, зроблено це буде, щоб не засвічувати скромний рейтинг націоналістів після останніх скандалів за їхньою участю.

Порівняно високий показник може показати головний візаві Тягнибока — лідер комуністів Петро Симоненко. До його «ядерного» електорату може перекочувати частина симпатиків Партії регіонів, яка розчарувалася в Януковичу, але не готова голосувати за ліберальних кандидатів.

«Мочиловці» і популісти не перевелися…

Як і під час всіх попередніх перегонів, цього разу про себе заявили багато «непрохідних» кандидатів, деяких з яких можна назвати технічними. Серед перших — Олег Ляшко, Анатолій Гриценко, Вадим Рабінович, Ольга Богомолець, Дмитро Ярош, Микола Маломуж (колишній керівник зовнішньої розвідки), Дарт Вейдер (лідер Інтернетної партії). Завдання одних — працювати у «підтанцьовці» інших кандидатів, виторгувати у них майбутні преференції, насолити їхнім суперникам або ж просто «засвітитися» для мабутньої політичної кар’єри. Незрозуміло, яку мету ставить перед собою Вейдер. Про «серйозність» намірів цього героя «Зоряних воєн» може свідчити акція з роздавання сірників напередодні торішнього «кінця світу»... Ще більше у цьому списку дивує поява керманича Української народної партії Олександра Клименка. Про цю політичну силу і її діяльність давно ніхто не чув, а про її нового вождя — і поготів. Видно, балотування на президентських виборах — єдиний спосіб УНП нагадати про своє існування. Таке ж завдання і у Наталії Королевської. Після парламентського фантом-проекту «Україно, Вперед!» у неї з’явилася нова мрія-фікс — «щоб за реформи у країні заплатили олігархи».