Гарнік ДАВИДЯН: «Аби піднятися і знову стати найкращими, необхідно десь спіткнутися і впасти»

Після феєричного початку сезону лідерка світового рейтингу Ольга Харлан раптово скинула оберти, з кожним стартом втрачаючи очки накопиченої переваги. А на головних змаганнях сезону, чемпіонаті світу і Європи, миколаївська шаблістка уперше за останні сім років взагалі залишилася без нагород особистої першості. Причина невдач лежала на поверхні: тренери “синьо-жовтої” збірної, на відміну від зарубіжних колег, не пошкодували свою лідерку, кинувши її на амбразуру другорядних турнірів. Навіщо це потрібно було робити, зважаючи на наявність в української команди лави запасних? Що українські шаблістки можуть протиставити своїм одвічним і найбільш принциповим суперницям, росіянкам? І чому тренери не засмутилися після поразки на чемпіонаті світу? Град цих та інших запитань під час інтерв’ю “ВЗ” витримав головний наставник української збірної з фехтування на шаблях Гарнік Давидян.

- Гарніку Джавадовичу, як можете пояснити не зовсім вдале завершення шаблістками минулого сезону?

- ...а що ви маєте на увазі? “Золото” Європейських ігор, “срібло” чемпіонату світу і “бронза” першості Європи— це не зовсім вдало?

- При цьому лідер команди, Ольга Харлан, на усіх згаданих вами стартах уперше за останні роки залишилася без жодної особистої нагороди...

- А їй потрібні були ті медалі? Головним завданням Харлан було працювати на команду і на чемпіонаті світу потрапити у призи. Це дозволить команді на Олімпійських іграх стартувати з більш вигідної позиції.

На сьогодні ситуація така: перші сім команд, які змагатимуться на Олімпійських іграх, практично одного рівня. Восьмою, найімовірніше, буде одна з команд Американського континенту (окрім США) — Канади чи Венесуели. Тобто відвертий аутсайдер, який дістанеться першому номеру олімпійського рейтингу. А ось уже другий номер рейтингу, за моїми розрахунками, схрестить зброю зі збірною Польщі — найдосвідченішою шаблісткою світу Олександрою Сохою та її подругами. Ще один “подарунок” - Південна Корея з олімпійською чемпіонкою Кім Чжи Йон на чолі — дістанеться третій команді світу згідно з рейтингом. Тому наша мета — вийти на перше місце. У нас для цього є усі шанси. Для цього на усіх наступних стартах нам не конче необхідно бути першими. Лише не дозволити збірній Росії обійти нас.

- Судячи з нашої з Олею розмови, їй таки потрібні були ті медалі. І взагалі, спортсмен на змаганнях такого рівня виходить на доріжку з однією метою — перемагати. Чи не так?

- Так, але в той момент ми вирішували глобальні, стратегічні питання. Усі наші сили спрямовані у бік Ріо. Після “срібла” чемпіонату світу дівчата на відбірних етапах стали один раз першими і один раз другими. Тож невже таке завершення сезону можете називати невдалим?

- Чи будуть в олімпійському сезоні якісь зміни у процесі підготовки та змагальному графіку?

- Перед початком сезону ми збільшили штат команди: взяли на роботу психолога, тренера із загальнофізичної підготовки, ще одного масажиста тощо. І з початку вересня стали приділяти більше уваги загальнофізичній та спеціальній фізичній підготовці. А тепер ось відшліфовуємо техніку. Третього квітня у нас завершується відбірний сезон до Олімпійських ігор. Відтоді ми готуватимемося принципово по-іншому. Кожне тренування у нас буде спрямоване на те, щоб 8 і 13 серпня цього року дівчата показали на доріжці свій максимум. Скільки часу їм дадуть на відпочинок і яким саме буде наповнення тренувань, ми ще не знаємо. Над усіма графіками працює команда тренерів.

- Завдання нашої команди — обійти лідера світового рейтингу, збірну Росії. Як цього досягти?

- А як ми перемагали росіянок в Орлеані? Проаналізували свої помилки на турнірі у Венесуелі і зробили правильні висновки.

- Але ж це тільки одна перемога з цілої низки поразок. Перемогу на Європейських іграх ми не можемо брати до уваги, адже там Росія була представлена другим складом. А на найбільш принциповому старті сезону, чемпіонаті світу, українки знову залишилися другими.

- Гаразд. А ви знаєте, як саме ми поступилися? У першій половині зустрічі дівчата вели сім ударів. Потім розтринькали перевагу. І на вирішальний двобій проти Софії Великої Харлан вийшла за рахунку 40:38. На мою суб’єктивну думку, арбітр у тому поєдинку припустився двох помилок.

- Навряд чи відсутність суддівських помилок могла змінити результат тієї зустрічі, адже українки поступилися 41:45. Інший момент — у зустрічах з Росією наша команда щоразу втрачає кілька ударів через суддівські помилки. На це потрібно просто зважати і бути готовим до такого перебігу подій у Ріо, чи не так?

- Ми з росіянками фехтуємо на рівних. А щодо суперечок на головних стартах... Президент Міжнародної федерації фехтування, росіянин Алішер Усманов, сам шабліст, і логічно, що головну олімпійську ставку він сам і його команда тренерів робить саме на цей вид зброї. Тож легко передбачити, що вони робитимуть з нами у Ріо-де-Жанейро.

- А що ви робитимете з російською збірною? Чи слід уже змиритися з тим, що для нашої команди максимумом у Ріо може бути “срібло”?

- Ні в якому разі. Ми спробуємо у Ріо повторити нашу орлеанську битву, коли судді не залишалося нічого іншого, як розводити руками. 45:33 — суддя у цьому випадку нічим не може допомогти. Арбітри — великі вигадники. Інша річ, нам самим потрібно фехтувати так, щоб не дати ні суддям, ані суперницям жодного шансу.

- Оля Харлан скаржилася на хронічну втому. Через це, пояснює вона, постраждав і командний результат...

- Добре, що це сталося на чемпіонаті світу, а не на Олімпіаді. Ми, тренери, - не боги і також помиляємося. Попри все, я не засмучуюся, що ми не стали першими на чемпіонаті світу у Москві. Знаєте чому? Ось видатний рапірист Сергій Голубицький перед Олімпіадою виграв усі три чемпіонати світу. Йому у світі рівних не було: він мало кому дозволяв завдати собі бодай п’ять уколів. Та у Сіднеї киянин був лише другим. І він не один такий. Перегляньте статистику: спортсмен чи команда, які перемогли на перед­олімпійському чемпіонаті світу, ніколи на Іграх не стають чемпіонами. Ресурси людини не безмежні. Десь потрібно спіткнутися і впасти, аби піднятися і знову стати найкращим. Як сказав хтось із мудрих, “Перемоги ведуть до поразок. Поразки приводять до перемог”.

- Наскільки злагоджена наша команда шаблісток? Чи не сперечаються вони за місце у збірній?

- Мене найбільше тішить те, наскільки дівчата є конкурентоспроможними на доріжці і водночас дружними поза межами спортивного залу. Це якраз і є фундаментом наших перемог. Ще з позаминулого року визначилася шістка шаблісток (Ольга Харлан, Олена Вороніна, Аліна Комащук, Олена Кравацька, Галина Пундик та Ольга Жовнір), які ведуть боротьбу за місце в основі збірної. Аби не було жодних образ, я пообіцяв, що усі вони їздитимуть на відбірні етапи і змагатимуться на всіх стартах в особистій першості. Найкращі з них здобувають право фехтувати у командних турнірах.

- У Ріо-де-Жанейро чоловіки-шаблісти змагатимуться виключно в індивідуальному турнірі. На єдину можливу для України ліцензію претендує Андрій Ягодка. В чому полягає особливість одеського фехтувальника?

- Фехтування Андрія залежить від натхнення. Рік тому ми поїхали до Падуї на етап Кубка світу. Подібні турніри тривають два дні. У перший день Ягодка ледь доріжкою пересувався. Перед заключним поєдинком я йому пообіцяв: “Тобі потрібно дотерпіти, доповзти, дотиснути цей двобій. А завтра все буде по-іншому, ось побачиш”. Я справді так відчував. Я тренер не від голови, радше від якогось шостого чуття. І моя інтуїція не підвела. До мене ще довго підходили колеги і казали: те, як Ягодка фехтував, було казково. Він програв двобій за перше місце лишень через втому. Йому забракло фізичних кондицій, аби обіграти суперника. Тобто цей спортсмен здатен творити дива. Я дивуюсь силі його духу. Він може фехтувати навіть з важкою травмою. Природа дала йому не так уже й багато. Усе, що в нього є, хлопець здобув своєю працею. Сьогодні Ягодка посідає у рейтингу 15-ту позицію. Якщо Андрій утримається у 20-ці найкращих, він відбереться до Ріо напряму.

Фото з архіву «ВЗ».