Перемога у... борг

Невеличка групка поціновувачів гімнастики, яка протягом трьох днів не давала сидінням софійського палацу спорту “Армієць” вкритися пилом, стала свідком несподіваного, неосяжного розумом дива.

У командному турнірі 31-го чемпіонату Європи зі спортивної гімнастики серед чоловіків, який цього сезону приймала Болгарія, українці стали бронзовими призерами!

На підмогу фаворитам — молодий десант

Востаннє нога українців ступала на континентальний п’єдестал у командних змаганнях 14 років тому, коли у Бремені “бронзою” розписалася збірна із зірковими Сашками на чолі — Берешем та Світличним. До Софії ж українська рать прибула знекровленою і знесиленою.

Екс-лідер “синьо-жовтої” збірної Микола Куксенков на цьому чемпіонаті підсилив російську команду, з якою і святкував командну перемогу (267,959 бала). Ще один талановитий багатоборець — призер І Юнацьких Олімпійських ігор Олег Степко — разом з досвідченим Петром Пахнюком не так давно одержали азербайджанську прописку. Віталія Наконечного змусили поставити у гімнастичній кар’єрі крапку численні травми.

Тож тепер єдиний “вєрняк” української команди — це Олег Верняєв. Донеччанин не втомлюється ускладнювати свої комбінації і може з гідністю “закрити” усі види. На підмогу йому прийшов призер лондонської Олімпіади в опорному стрибку Ігор Радівілов: як бонус до своїх коронних видів — кілець та опорного стрибка — він трішечки підтягнув вільні вправи. Головному наставнику збірної Олександ­ру Горіну не залишалося нічого іншого, як на підмогу фаворитам кинути молодий десант.

Максима Семянківа закинули у пекельне коло, звільнивши лишень від опорного стрибка. Вчорашньому юніору Володимиру Окайчеву доручили закрити амбразуру на брусах та перекладині, а Андрію Сенічкіну — осідлати коня та стрибнути вище голови. У Болгарії права на помилку не було навіть у молодняка: у командний залік йдуть усі результати.

Та питання, де взяти гімнастів, було не єдиним головним болем керівництва збірної. У федерації, яку досі роздирають внутрішні конфлікти, на делегування команди не було ані копійки.

Українська федерація гімнастики пішла з простягнутою рукою до FIG (Міжнародна федерація гімнастики), і та під гарантії Міністерства молоді і спорту та особисто керівника українського НОК Сергія Бубки позичила гроші на відряд­ження команди. Тож хлопцям, які на стареньких приладах зі шкодою для здоров’я будують свою космічну гімнастику, про участь української команди у чемпіонаті континенту повідомили лишень за два тижні. На допомогу українським спортсменам прийшов Міжнародний олімпійський комітет, керівників якого занепокоїв спад результатів наших атлетів у зв’язку з політичною кризою. МОК створив для наших атлетів спеціальний фонд у 300 тисяч доларів.

Екватор командного турніру наші гімнасти пройшли на другій позиції, поступаючись росіянам трішки більш як на 0,3 бала. Коли чинні на той час чемпіони Європи, англійці, падали з кілець, а французи не могли впоратися зі стрибком, наші хлопці витягували зі своїх програм максимум, ловлячи доскік, чіпляючись за кожну тисячну бала. І хоча на фініші вони не витримали англійського натиску і пропустили Макса Вітлока і компанію на другу сходинку п’єдесталу (265,953 бала), “бронзу”, про яку на початку чемпіонату їм вистачало сорому навіть не мріяти, залишили при собі (262,087)! Німці (260,711), володарі найгучніших титулів в індивідуальних турнірах, нічого не могли вдіяти проти української згуртованості і самовіддачі.

Космічна гімнастика від Верняєва

Наступного дня на трибунах з’явився синьо-жовтий прапор — не на стільчику десь у куточку, як напередодні. Українська кольорова гама притягувала погляд високо над одним із входів. Це не могло не надихнути наших гімнастів у суперечках за нагороди в окремих видах. У фінал в опорному стрибку пробилися Радівілов і Верняєв. Ігор вразив двома шестибальними стрибками: невеличкі похибки на приземленні дещо підкоротили оцінку — 15,050 бала у сумі (“срібло”).

Головний фаворит чемпіонату і володар найскладнішого в Європі стрибка з коефіцієнтом 6,2 Артур Аблязін також був далеким від досконалості. Однак суперскладність принесла росіянину свої дивіденди — 15,150 (“золото”). Верняєва, який вийшов на поміст наступним, бали суперника не вивели з рівноваги. Киянин блискуче виконав свій “драгулеску”, дозволивши собі невеликий крок назад на приземленні. Судді розщедрилися на 15,300 бала — найвища оцінка у цьому фіналі. Та наступний стрибок, “цукахара з двома з половиною обертами”, ще не відточений до чемпіонської стабільності. І хоча цього разу Олег приземлився на ноги, все ж не втримався, щоб не вийти за межі коридору, за що був миттєво покараний — 14,533 (14,916 у сумі і бронзова нагорода).

Ще не вистиг під Верняєвим поміст, як його знову викликали — підтвердити своє реноме на брусах (він кваліфікувався першим з солідною сумою — 15,900 бала). Рік тому на Кубку Стелли Захарової Олег розповів, що прагне не лише бути першим, а запам’ятатися передусім елегантною, відточеною гімнастикою. У Софії це вдалося йому як ніколи. Амплітудні перемахи й ідеальної форми статичні фігури свідчили, що ті десятки глядачів, які засиділися на трибунах, стали свідками нової, космічної гімнастики. Усі елементи і комбінації були настільки упевнені і бездоганні, що вперше, дивлячись гімнастичні змагання, я не хвилювалася, а просто насолоджувалася. Арбітри, мабуть, також: на оцінку принаймні не поскупилися — 15,966. У наступні хвилини наблизитися до Верняєва не змогли ні Микола Куксенков (14,800) зі своїм новим співвітчизником Давидом Белявським (15,566), ні відомий словенський “брусист” Мітя Петковчек, який на цьому приладі святкував перемогу в історичному для нашої гімнастики 2000 році.

Фіналістом на перекладині став Максим Семянків. Він не втримався, виконуючи схресний захват, а згодом зазнав ще одного падіння і посів сьоме місце. Та все ж його виступ залишив радше позитивне враження. Хлопець не боявся ризикувати, виконуючи усі перельоти з величезною амплітудою, приправленою добре поставленою технікою і чистими лініями. Не виключено, ще сезон-другий, і цей хлопчина літатиме не гірше за кудлатого і феєричного Епке Зондерланда. Цими днями “летючий голландець” (Епке літає так швидко, що просто не встигає помилятися) до своїх незчисленних перемог додав ще одну (15,866).