На побачення з поліцейським

За день до футбольного матчу за участю ФК “Уніон Берлін” у затишному відділку № 63 готуються до цього поєдинку поліцейські. У головному залі, який радше нагадує картинну галерею — стіни там прикрашають акварелі типу “Хоробрий поліцай затримує злочинця” чи “Відважний офіцер поліції вийшов на завдання”, думу думають люди у синьому, які спеціалізуються суто на футболі та футбольних уболівальниках. Для цього досліджують їх, намагаються познайомитися з ними у невимушеній атмосфері і навіть... пишуть їм листи. Тільки фанати чомусь не розділяють такої любові.

«Усіх фанів ми розділили на три категорії, — продемонстрував білозубу усмішку начальник 63-го відділку берлінської поліції Міхаель Шарновскі. — “А” — мої улюблені фанати, для яких футбол — суто спортивний інтерес. “В” — люди, які не проти взяти участь у бійках, якщо їх для них хтось організує. “С” — не фанати, а особи, які свідомо йдуть на порушення. Ви не завжди зможете упізнати злісного порушника в інтелігентному на вигляд чоловікові у чистенькому лляному, гарно скроєному костюмі. Але на стадіон вони приходять завжди з однією метою — порушити закон. Футбольні матчі ми також класифікуємо за ступенем ризику: нічого поганого не передбачається — це 1, а коли є велика ймовірність ексцесів — 4. Прогнози робить для нас відділ, який спеціалізується на спортивній інформації. У наших колег є аналіз попередніх ігор за участі потрібних команд і повна інформація про фанів — скільки їх буде і чого від них слід очікувати. На основі цих прогнозів ми й вирішуємо, скільки поліцейських обслуговуватимуть конкретний матч”. На середньостатистичній грі другого ступеня ризику присутні близько 250 поліцаїв. А на деяких іграх, зазвичай міжнародних, порядок забезпечують до 500 поліцейських. Та на самому стадіоні ви не побачите людей у чорному. За безпеку тут відповідають спеціально навчені стюарди, головне завдання яких — розділяти і скеровувати фанатські потоки. Місце поліції — за чашею стадіону.

Рок-концерт для поліцейського

У Німеччині футбол без пива — то євро на вітер. Навіть коли під час матчу припече “промочити горло”, ніхто за однією “дозою” у намет не біжить. Протискуючись і обсипаючи своїх сусідів тисячею вибачень, хлопці і дівчата несуть футбольний допінг у картонних підносах, які вміщають шість пластикових склянок. Після завершення гри, до слова, тара не шарудітиме у вас під ногами: у тих же пивних наметах за кожну принесену склянку повертають один євро. Пивні ріки течуть навіть під час ігор, які обіцяють поліції головний біль. Єдине, на цих матчах пиво продають безалкогольне.

Найбільша неприємність футбольних охоронців порядку — це фанати, які не уявляють собі футболу без піротехнічного шоу. Особливо місцевих поліцейських дратує польська піротехніка, якій німецькі ультрас надають перевагу перед вітчизняною. Польські хлопавки, шашки і ракети палають яскравіше, гучніше і довше. “У кожному кутку стадіону встановлено відеокамери, які дозволяють робити фото зблизька і хорошої якості. Це допомагає доводити провину хуліганів. Та креативність і фантазія фанів не має меж, — зітхає гер Шарновскі. — Перед камерами фани закривають піротехніку куртками чи стають ланцюжком один за одним, прикриваючи хлопавки за спиною друзів. Я особисто бачив, як ховали ракети у дитячому візку, а зверху садили дитину. Або намагалися провезти піротехніку в інвалідному візку, у штанях чи під спідницями. Деколи мені спадає на думку, що найкращий спосіб контролю — це перевірка із запаленим сірником...”

Ще один менінгіт для поліції — проконтролювати вуличних любителів кулачних поєдинків. “Головне наше завдання — розділити фанатів різних клубів ще задовго до того, як вони входять на стадіон, — кинув похмурий погляд відповідальний за спорт у земельній кримінальній поліції гер Бартельд. — А далі фанів проводять у гостьові блоки. Ідеальний розклад — коли вдається створити буферну зону між домашніми уболівальниками і гостями. Ми пильнуємо уболівальників до того моменту, коли останні фанати з команди-суперниці виїдуть з міста. Я повинен знати усіх фанатів, особливо ультрас, і весь час стежити за ними. Тому нам доводиться ходити навіть на рок-концерти, де тусуються ультрас, знати всі “точки”, де вони проводять час. Тобто “пасти” своїх “клієнтів” і навіть досліджувати їхні біографії”.

Розбірки перемістилися у просторі

Щоб набити одне одному пики і уникнути контакту з поліцією, фани різних команд домовляються про зустріч через нейтральних посередників. Бувало, фанати з різних міст визначали оптимальний час прибуття їхніх потягів. Вийшли, добряче побилися, сіли у ті ж потяги і поїхали далі. Машиністи у таких ситуаціях чекають на “своїх” ультрас: поки всі не зайдуть, він не рушає. “Нормальною у нас вважається гра, коли у відділок надходить 10-15 заяв, — пояснив Міхаель Шарновскі. — Коли ж на столі лежать 40-45 заяв, а також відкриті кримінальні справи — це вже не футбол, а суцільний ексцес. В останні два-три десятки років статистика поліпшилася. Та, як на мене, річ у тім, що насилля стало більш конспіративним, і не тільки у футболі, у всьому суспільстві. Змінився образ ультрас, створених за образом та подобою італійських радикальних фанатів. Раніше після гри вони йшли до кнайпи — раділи і напивалися. А всі проблеми на стадіоні створювали 10-15 агресивно настроєних молодиків. Тепер же фанатська організованість зазнала суттєвих змін. В епоху Інтернету легко і невимушено організовуються уже 200-300 фанів”.

Та на стадіоні у Німеччині все спокійно. На футбол приходять три покоління фанів. Дідусі, щоправда, активні більше у кнайпі. Та на трибунах свої пристрасті демонструють тати і їхні тинейджери-сини — ультрас. “Колись батьки боялися йти на стадіон з малими дітьми. Тепер уже не бояться. Не тому, що розбірки фанатів відійшли у небуття. Просто вони перемістилися у просторі — за 20 км від стадіону”, — переконує Шарновскі. — А разом з фанами змінилася і поліція. У нас тепер інші стратегії. І фанати про це знають. Вони в курсі, що за ними стежать. У нас, відповідальних за роботу фанів, хороший досвід спілкування з ними. Все тому, що ми носимо уніформу, а офіцери кримінальної поліції — ні. Я працюю з ультрас “Уніона” вже 15 років і знаю тих хлопців з 14-річного віку. Ми навчилися довіряти одне одному. Але є фанати, до яких у нас взагалі немає доступу. Ми намагаємося бути обережними і діємо не відразу, демонструючи свою довіру, даючи шанс, пропонуючи співпрацю. Але якщо вони не дотримуватимуться правил наступного разу, діємо з усією суворістю”.

До початку гри до фанатів категорії “С” навідуються офіцери поліції, умовляють не йти на футбол або хоча б гідно поводитися. Ще один дієвий метод — листування. До матчу фани отримують листи, де поліція слізно благає їх не порушувати правила. У будь-який спосіб намагаються вийти на контакт, але тільки не через роботу. Це вважається жорстким втручанням в особисте життя. У крайньому разі фанати отримують заборону відвідувати стадіони та виїжджати з країни на міжнародні футбольні матчі.

“Особливо злісних порушників, які влаштовують бійки і завдають тілесних ушкоджень, затримують і нерідко відразу ж на стадіоні вимірюють рівень алкоголю в крові і навіть знімають відбитки пальців, — веде далі Бертольд. — На всіх великих стадіонах Німеччини є спеціальні приміщення, де можна затримати потенційного порушника. А на “Олімпіаштадіоні” — навіть лікар, який може оперативно дослідити кров”. Майже півтора року тому заходи нагляду за фанатами у Німеччині стали жорсткішими. Доходило до того, що фанів сканували догола. У Мюнхені були спеціальні намети, куди силоміць заштовхували фанів — підо­зрілих і не дуже — для перевірки. Це спричинило цілу хвилю протесту. Фанати розцінили це як обмеження їхніх прав і наголошували, що їх витісняють зі стадіонів. А 12 грудня 2012 року усі німецькі фани влаштували най­масовішу акцію протесту: протягом матчів стадіони Німеччини на 12 хвилин і 12 секунд огортала повна тиша. Від неї дискомфорт відчували навіть захисники закону. Фани досягли свого: неприємних для уболівальників законопроектів так і не прийняли.

Персоною нон ґрата на стадіоні вважається і політика. Але ультрас і тут знайшли вихід: на трибунах розгортають плакати, написані польською, італійською чи з допомогою відомих лише футбольним фанатам кодів. А що поліцейський не може зрозуміти, то не може і заборонити. Та якщо ультраправі вигукують якісь нацистські або расистські заклики, їх миттєво видаляють зі стадіону. На стадіони Німеччини не допускають навіть тих, хто носить марки одягу, що мають великий попит у неонацистів. У Thor Strinar, для прикладу, навіть без написів і емблем, фанам вхід заборонено.