«Для мене моя країна і національна культура завжди є номером один»

9 квітня художнику-іконописцю, харизматичній особистості Леву Скопу виповнилося 70 років. «Високозамківці» сердечно вітають талановитого митця і бажають міцного здоров’я, творчого неспокою та якнайшвидшої Перемоги!

Хоча з творчим неспокоєм пан Левко, мабуть, народився. Щодня, щогодини працює над створенням нових картин, а ще пише книжки, грає на гітарі і співає. Лева Скопа знають не лише шанувальники малярського мистецтва. На цього талановитого художника з нетерпінням чекають на фронті українські захисники. Для них він не просто гість, пан Левко — друг, підтримка, товариш і навіть свого роду духовний наставник. Бо хлопці і дівчата, які боронять нашу землю, люблять поспілкуватися з цим мудрим чоловіком, отримати у подарунок ікону, послухати гарну пісню, яку заспіває митець під власний акомпанемент на гітарі.

З 2014-го Лев Скоп присвятив себе волонтерству: свої роботи виставляє на аукціони, а гроші перераховує на потреби важкохворих і бійців. Після початку повномасштабної агресії росії Лев Скоп почав малювати ще більше. За виручені на аукціонах кошти волонтери купують усе необхідне для ЗСУ. А напередодні ювілею у Львівському палаці мистецтв художник відкрив персональну виставку.

— Я народився в українській родині репресованих, — відповів журналістці «ВЗ» на привітання від нашого колективу ювіляр. — Батьки не належали до митців чи істориків, були звичайними сільськими людьми. Але у нас поняття України завжди було на найвищому місці. Про те, що ворог — росія, ми знали з дитинства. Я знав від батьків з малої дитини, що ніхто не має права зазіхати на нашу землю. І нищити українську культуру. Тому для мене моя країна і національна культура завжди є номером один. Я пройшов Майдан, війна за волю України мене привела на схід ще у 2014-му. З початком повномасштабного вторгнення я продовжував допомагати нашим захисникам — малюю картини, віддаю на аукціон і виручені кошти віддаю на потреби наших захисників. Так, у нас є жертви, але ми відстоїмо нашу незалежність і волю. У мене є діти і внучки, яких я обожнюю, і знаю, що ми зробимо все для того, щоб вони жили у нашій вільній Україні.

— Пане Левку, ви — частий гість на передовій…

— Якщо брати з 2014-го, то кожен період мав окремі сторони, про них можна цілу книжку написати. Але останні два роки я їду на передову, як до родини. Якби ви знали, як вони на нас там чекають! Нашим захисникам дуже потрібна психологічна підтримка. Коли вони знають, що ми вже їдемо до них, готуються до нашого приїзду — готують щось смачненьке. Бо наші хлопці все вміють робити, і готувати також. А якщо ми запізнюємося, то ще й дорікають: «Де ви так довго? Ми вас так виглядали, а вас все нема та й нема».

— Довго там затримуєтеся?

— По два тижні. Але не в одних гостюємо, а відвідуємо різні бригади. Бо всі потребують сьогодні живого спілкування, підтримки, поради, доброго слова… А ще я їм дарую ікони. Беру зі собою по 50−60 штук. Багато також малюю на фронті, і роздаровую нашим захисникам. Більші за розмірами хлопці тримають там, де сплять, а менші носять у рюкзаку — як обереги. Хтось порахував і назвав мені цифру — з початку повномасштабного вторгнення я вже намалював понад 4 тисячі ікон для захисників.

З фронту Лев Скоп повертається не з порожніми руками — привозить порожні ящики з-під набоїв, на яких вдома малює ікони.

— Ікони на тих дошках дуже добре продаються, — каже художник. — До прикладу, привіз з-під Авдіївки ящики, намалював ікону. Волонтери недавно її продали на аукціоні у Львові за 250 тисяч гривень. До речі, завжди пишу на дошці, з якого напрямку вона «приїхала». Перед тим — за 150 тисяч гривень у Львові, у Чикаго продали за 10 тисяч доларів. І це лише за останній час. Спочатку кошти йшли на «броніки», потім — на тепловізори, а тепер купуємо дрони…