Амбулаторія є – сімейного лікаря нема. Робочі місця є – дитсадка нема…

У Народному домі працюють бібліотека, шість гуртків, які односельці відвідують сім’ями, є хор, також медична амбулаторія (де 12 працівників, фізіотерапевтичний кабінет), пошта, дитяча футбольна команда. А місцеві школярі щороку у всеукраїнських конкурсах від Малої академії наук здобувають перемоги! Про це дізналася від відомої письменниці Оксани Думанської. Сюди її запрошували на зустріч з читачами. Нині, коли села ледь виживають (ані роботи, ані заробітку), коли молодь тікає до міста, селяни масово виїжджають на заробітки, незвично чути про село, яке «тягнеться» до осучаснення. І я поїхала до Топорова, аби побачити, чим він живе.

Земля піщана, а врожаї високі

Підходжу до сільської ради — годинник на її вежі пробиває о пів на десяту. Годинник? У селі?

- Щопівгодини час сповіщає, - каже миловидна жінка, помітивши моє здивування. — У перехідний (літньо-зимовий та зимово-літній період) стрілки автоматично переводяться на годину вперед або назад. Встановлював його львівський годинникар Олексій Бурнаєв.

Знайомлюсь. Світлана Ковальчук — секретар сільської ради. Жінка показує зал для реєстрації молодят у народному стилі. Прапор з емблемою села, тин з вишитими рушниками, лелека — як символ продовження роду…

- Торік, - каже пані Світлана, - ми зареєстрували десять одружень. Сімей, звичайно, створилося значно більше. Одні реєструють шлюб у Львівському, інші — в районному РАЦСі. Торік 27 немовлят народилося. Порівняно з минулими роками, це небагато.

- Люди в автобусі подейкували, донедавна господарство мало величезну заборгованість перед бюджетом, та й ґрунт у селі неродючий, - викликаю на відвертість сільського голову Ярослава Ковальчука.

- Коли у 2002-му я прийшов на посаду сільського голови, - пояснює Ярослав Ількович, - господарство заборгувало державі 300 тисяч гривень. Було вкрадено сім кілометрів газопроводу. Люди не мали де працювати. Вікна-двері у сільській раді були поламані, а будівля, в якій медична амбулаторія, - майже зруйнована. Нині наші землі орендує ТзОВ «Барком» (щороку платить понад сто тисяч гривень податку). Ще одне підприємство, «Агроланзахід», яке вирощує на наших полях пшеницю, цукрові буряки, ріпак, кукурудзу, обіцяє платити сім відсотків від ріллі і десять — від кормових угідь. Завдяки їм за чотири місяці цього року ми перевиконали держбюджет на майже 96 тисяч гривень. Газифікували шість сіл Топорівської сільської ради - провели понад 50 кілометрів вуличного газопроводу. І це за кошти громади. Землі справді неродючі (пісковик), але село імуще. Що не хата — то добрий господар, тому й врожаї високі. Пройдіться селом — переконаєтесь.

Лікарі у селі працювати не хочуть

- Чи правда, Ярославе Ільковичу, що сімейного лікаря в селі нема?

- Так, на жаль, понад десять років, - каже пан Ковальчук, проводжаючи мене до медичної амбулаторії. — Працювала в нас лікарка, але до Львова перебралася. Згодом за кордон виїхала. Скерували на практику лікаря-інтерна. Та чи залишиться в нас після закінчення інтернатури?! Дружина його працює в селі Олесько, а мешкають у Красному. Чи буде лікар щодня їздити до Топорова? Оплата за дорогу б’є по гаманці. Навіть якби переселилися до Топорова, за «квартиру» платити треба. З чого? З 1,5 тисячі гривень лікарської зарплати?! Якщо сушитиме голову, де гроші підзаробити, то який з нього фахівець?! Років вісім тому районний керівник порадив: «Ярославе, вивчи свою доньку на сімейного лікаря, і Топорів матиме свого фахівця». «Справді, - думаю, - нехай вивчиться». На державне відділення донька не пройшла за конкурсом, а від платного ми з дружиною відмовились. Чому? За рік навчання треба було платити вісім тисяч гривень, через кілька років плата підвищилась удвічі. Навчання винесло б майже 70 тисяч гривень. Та до кінця життя витрачену за навчання суму вона не відробить! Тому й не хочуть їхати в село випускники медичних вишів, досвідчені лікарі - тим більше. Залишилися лише медики-топорівчани.

- Якби, не дай Боже, потрібна була б термінова медична допомога (в селі — дві тисячі жителів), відвезли б у районну лікарню «швидкою», яку нам подарували років вісім тому, - доповнює голов­ний лікар медичної амбулаторії Андрій Шишка, який працює в Топорові 15 років. — Є в нас кабінет щеплень, працюють стоматолог, гінеколог, фельдшер. Є лабораторія, де проводять результати аналізів. Перев’язувальні матеріали, одноразові шприци виділяють з держбюджету, частіше - зі спонсорської допомоги. От стоматологічними медикаментами останній раз забезпечували років десять тому.

- Що би село робило без амбулаторії?! — знизує плечима багатодітна мати Лариса Таті. — Виховуємо з чоловіком сімох дітей. Найстаршому Анатолію - 26 (працює у приватного підприємця), Данило — майстер з ремонту автомобілів, Михайло — штукатур, два школярі та двійнята, яким чотири рочки. Маємо корів, коней, телят, кролів, птицю. Хотіли б кілька гектарів землі взяти. Але папери аж у Львові оформляти треба (за 90 кілометрів від села). Маю надію, що сільський голова допоможе, бо вижити ой як тяжко.

І книгами обмінюються, і у футбол грають

У школі мою увагу привертає «Бабусина світлиця». Старовинна дерев’яна ікона «Різдво Христове» та рушник довоєнних років з вишитим тризубом — найцінніші реліквії, подаровані односельчанками Стефанією Процик та Марією Боярською.

- У радянські часи, аби зберегти рушник з тризубом, пані Марія закопала його неподалік хати, - пояснює директор Топорівської середньої школи Ірина Білостоцька. - Після проголошення незалежності дістала зі схрону і подарувала нам.

Довідуюсь від директора іншу приємну новину. На Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт від Малої академії наук десятикласник Андрій Крушельницький посів друге місце з геології, а його однокласниця Христина Горбач — третє з біології. Торік за перше місце з кристалографії Андрій отримав Президентську стипендію, 1200 гривень, і 8 тисяч - з місцевого бюджету, а в подарунок - іменний ноутбук від відомого політика.

Христинка Горбач обрала тему «Показники оксидативного стресу бактерії Chlorobium limicola ІМВ К-8 за впливу купрум сульфату». Десятикласниця пояснює: бактерії, які дослідила, очищають токсичний сірководень від отруйних речовин. Любов до біо­логії привила вчителька вищої категорії Галина Ковальчук.

У бібліотеці — світло і затишно. Абонементний, читальний зали.

- У бібліотечному фонді — майже 10 тисяч книжок, - розповідає завідувач Ольга Чикальська, яка працює тут 31 рік. - Торік отримала лише 42 книжки. Серед них - твори світової літератури (Бальзака, Шиллера) українською мовою, що входять у шкільну програму. Між читачами започаткувала книгообмін. Звільнила поличку, з якої кожен може чужу книгу взяти, але обов’язково поставити свою.

…Шкільне подвір’я облаштоване під стадіон. Вчитель інформатики Сергій Артишук тренує наймолодшу в районі дитячу футбольну команду.

- За два роки наша команда завоювала сім трофеїв, вийшла у прем’єр-лігу серед юніо­рів, - очі 14-річного Максима Кота, одного з найперспективніших футболістів, аж світяться від щастя. - Мрію досягти успіхів, як у мого португальського кумира Роналдо.

- Пригадую, мій 14-річний син Юрко, - розповідає Сергій Артишук, - ходив слід у слід за мною. «Тато, - каже, - чому маємо грати за сусідні села, якщо можемо свою команду створити?!». Ні стадіону не мали, ні м’ячів, ні форми. Допомогли місцеві підприємці. На потреби футбольної команди сільська рада цього року виділила 20 тисяч гривень. Та стадіон замалий. Доводиться їздити за 25 кілометрів, - у Буську спортивну школу.

- Але на дорогах до району та в сусідні села — яма на ямі…

- Вони на балансі районного «Автодору», - каже пан Ковальчук, проводжаючи мене на автобусну зупинку. - Ось відповідь від 19 квітня: «Розглянувши ваше звернення щодо проведення робіт з профілювання щебеневого покриття на автомобільних дорогах загального користування Топорів-Заболото, Топорів-Леньків, Службою автомобільних доріг буде проведено обстеження цих автомобільних доріг та визначено об’єми робіт, на основі чого буде дано завдання філії Бродівської ДП Львівської «Облавтодор» на проведення ремонтних робіт в ме­жах помісячного ліміту фінансування». Але бідкаються: грошей нема. А я не маю права недоцільно витрачати бюджетні кошти. ...Ось навпроти — напівзруйнований будинок. Хотіли б його викупити, відремонтувати, взяти на баланс сільської ради й облаштувати під дитячий садок на 60-70 місць, який селу вкрай необхідний. А для цього необхідно 370 тисяч гривень…

Фото автора.

с. Топорів Буського району

Львівської області.