Як польові дзвіночки святого на церковні дзвони надихнули…

Музичний інструмент святий побачив уві сні

— Дзвони у людини віруючої, у першу чергу, асоціюються з храмом, куди за­кликають вірних до спільної молитви, — говорить священник. — Він, неначе ка­мертон (прилад для вимірювання звуку. — Авт.), налаштовує нас до зустрічі з Бо­гом.

На початках християнства людей до молитви скликали сурмачі. Та коли почався час гонінь на віруючих з боку язичників, місце та час зустрічі стали передавати з вуст в уста. Дзвін як за­прошення до церкви з’явився лише у ІV столітті.

— Перші дзвони, як свідчить передан­ня, виникли у Західній Європі, — розпові­дає о. Андрій Хромяк. — Існує переказ, згідно з яким винайдення дзвонів припи­сується святому Павлину, єпископу Но­ланському. Він у сні побачив польові квіти — дзвіночки, від яких лунали приємні зву­ки. От і розпорядився виготовити інстру­мент, на них подібний. Та у звичну прак­тику церкви дзвін увійшов ще пізніше — з VII століття, завдяки Папі Римському Са­виніану.

У Київській Русі дзвони з’явилися май­же одночасно з прийняттям християн­ства святим Володимиром 988 року. По­ряд з ними використовувалися били та клепала — спеціальні дерев’яні чи мета­леві дошки, по яких вдаряли, видобува­ючи звук. Їх досі використовують в окре­мих монастирях, зокрема на Афоні.

У сплав додавали срібло

Перші дзвони були невеликі, мали не круглу, а чотиригранну форму. Їхні стін­ки виковували окремо, а тоді спаювали. Виготовляли дзвони зі сплаву міді й оло­ва. Пізніше до цих металів почали дода­вати залізо та срібло. Ливарні майстерні з’явилися у великих містах.

Найстаршим із дзвонів, які дійшли до наших днів, є «Святоюрський». Він є окрасою дзвіниці собору Святого Юра у Львові. Його відлив майстер Яків Скори­на у 1341 році.

У роки Першої світової війни дзвони переплавляли на потреби армії. Та дзво­нова справа в Україні взагалі обриваєть­ся після революції 1917 року. Адже стали один за одним закривати не лише ливар­ні майстерні, а й самі храми та монас­тирі. А після активної сталінської анти­релігійної пропаганди у 1928-му почали організовувати цілі «антиріздвяні» та «ан­тивеликодні» місячники. Навіть створи­ли «Союз воинствующих безбожников». Тоді на куполах замість хрестів замайо­ріли червоні прапори, а дзвони пішли на переплавку для прискорення індустріалі­зації країни — їх віддали на потреби ме­талургії. Був заборонений і сам церков­ний дзвін.

Люди рятували дзвони, як могли. Зно­сили з дзвіниць уночі та ховали у льохах, закопували у землю чи навіть топили в озерах. Аби вберегти від наруги «черво­них». Завдяки цьому чимало їх дійшло до наших днів. І сьогодні українські ліси хо­вають ще дзвони, координати яких втра­тилися з часом.

Поліпшує формулу крові й роботу судин

— Крім церковного вжитку, дзвони ви­користовували і у повсякденному жит­ті. Ним скликали людей на народне віче, сповіщали про пожежі, піднімали на війну та вітали переможців. А ще він, як маяк у морі, вказував дорогу подорожнім, що заблукали в негоді, — розповідає о. Ан­дрій Хромяк.

Лунав дзвін і на інавгурації прези­дента України Віктора Ющенка у 2005 році, і під час виступу на Михайлівській площі президента США Білла Клінтона 2000-го.

Науковці стверджують: дзвін — потуж­ний генератор енергії, а його мелодія — лікувальна. Від гучних переливів гине 90% вірусів! Дзвін випромінює значну кількість резонансних ультразвукових хвиль, які проникають у внутрішню струк­туру організму людини та поліпшують формулу крові й роботу судин. У резуль­таті виробляється гормон, який зміцнює імунну систему. А ще, стверджують до­слідники, дзвін здатний заспокоювати людину, втамовувати почуття страху, лі­кувати нервозність і безсоння, долати головний біль та захворювання нирок, серця та шлунка.

До речі, на Волині діє єдиний в Україні Музей дзвонів, де зібрано величезну ко­лекцію раритетів з нашої держави та з-за кордону. Він працює у луцькому замку. А в Німеччині є єдиний у світі дзвін, який ні разу не звучав через свій надто великий розмір. Його так і назвали «Великий мов­чальник».