«Пісні Квітки Цісик — як „планка“, до висот якої ми тільки підступаємо»

Вона народилася у США і тільки раз була в Україні — на батьківщині своїх батьків, у 1983-му. Але її два альбоми українських пісень відкрили Україну як для світу, так і для самих українців. «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу. Присвячую поривам нескореного українського духу і його безнастанним змаганням по обох боках океану», — так свою присвяту на платівці сформулювала сама Квітка Цісик.

Вона покинула цей світ у березні 1998 року, не доживши кількох днів до свого 45-річчя. Вона так і не змогла перебороти страшну недугу — рак молочної залози… Й так і не здійснилася заповітна мрія Квітки — приїхати до України з концертом.

Її пісенна спадщина — досі незбагненна і не оцінена належно. Українці тільки знайомляться із Квіткою — через пісні, концерти-присвяти, тури. Так співачка, володарка Гран-прі І міжнародного фестивалю-конкурсу ім. Квітки Цісик Оксана Муха започаткувала соціально-мистецький проект «Дякую тобі, Квітко!» — і у квітні-травні об’їде з піснями славетної співачки понад 15 міст Західної України. Цей тур має назву «KVITKA: Два кольори».

Знані українці розповіли «Високому Замку» про те, як Квітка Цісик вплинула на їхнє життя.

«При зустрічі я запросив Квітку до України — на «Червону руту»

Кирило СТЕЦЕНКО, скрипаль, композитор, заслужений артист України

Про Квітку Цісик я довідався на початку 1980-их: товариш зі Львова записав для мене її пісні. Я був вражений! Вражала якість співу, аранжувань та запису. Це була така чиста, правдива, щира, ранима, незахищена українська душа! І ця душа відрізнялася від всього того, що у ті часи було на українській естраді. Зрештою, Квітку важко зарахувати до естради — якість її платівок це щось феноменальне. Це репертуар з такою палітрою: душевні та сумні пісні перепліталися із веселими, із стрілецькими! Такий рівень притаманний хіба що представникам академічного мистецтва. Згодом довідався, що Квітка Цісик — донька скрипаля і сама скрипалька — і тоді зрозумів, звідки оті її рафінованість та витонченість.

Аранжування пісень Квітки заслуговують окремої похвали — це аранжування рівня американця Квінсі Джонса, який створив феномен Майкла Джексона. Аранжувальником композицій для обох шедевральних альбомів Цісик був її чоловік Джек Кортнер, а записи проводилися саунд-продюсером Едом Раковичем, другим її чоловіком, на їхній нью-йоркській Clinton Recording Studios, де писалися Мадонна, Джордж Бенсон…

У 1990-му році рідня запросила мене до Америки, це було через рік від першого фестивалю «Червона рута», одним із організаторів якого я був. Однією із моїх цілей було познайомитися з Квіткою Цісик особисто, аби переказати їй усе те захоплення, яке українці мають від її пісень, аби подякувати їй за те, що Україна не вмерла — а тут внесок Квітки на одному рівні із внеском Івана Миколайчука, Володимира Івасюка та Ніни Матвієнко.

Із Квіткою в Америці складно було зустрітися. Я спілкувався з її рідними, та ніяк не міг побачити саму Цісик… І от врешті ми зустрілися, це було на початку 1991-го. Наше знайомство відбулося на Мангетені, на Clinton Recording Studios, співвласниками якої є чоловіки Квітки. Співачка чекала мене в одній зі студійних кімнаток. На її руках було немовля: тоді я зрозумів причину, чому так довго відкладалася наша зустріч. Я записав півторагодинне інтерв’ю із Квіткою, і весь цей час її маленький син Едвард-Володимир був із нами, періодично вигукуючи щось своє. Я запросив Квітку до України — на «Червону руту», але тяжка хвороба не дозволила їй здійснити цю поїздку, як і записати третій альбом…

Квітка була доброзичливою, щирою, делікатною та скромною людиною. А всю її сутність, її глибину як особистості чути в її піснях.

«У нас із Квіткою багато схожого»

Оксана МУХА, співачка, володарка Гран-прі І міжнародного фестивалю-конкурсу ім. Квітки Цісик

Моє знайомство із Квіткою було особливим — тихим і романтичним. Ми з батьками щороку їздили з наметами в гори, ставали над водоспадом Кам’янка. Був вечір, вогонь, зорі, шум річки… І тут батько включив у машині касету із піснями Квітки Цісик, яку привіз з-за океану. Тоді я вперше почула її голос. Було мені 6 чи 7 років. І в мене з’явилась подруга — Квітка. Уявляла навіть, що ми балакаємо, малювала для неї малюнки… Ми вдома часто слухали її пісні, переписували для друзів касети. Коли я чула її голос, мені здавалося, що вона тут, біля мене. Пригадую, як у дитинстві, не знаючи, як Квітка виглядає, уявляла її надзвичайно доброю, красивою жінкою. Такою вона і виявилася. А ще пам’ятаю, як плакала, слухаючи її «Журавлі», зовсім малою… Як Квітка змогла достукатись до дитини?..

З Квіткою у моєму житті відбулось багато прекрасних подорожей: дорога — гарний час на гарну музику. Так у дорозі я підспівувала їй і мріяла колись зустрітись… Не склалось, на жаль. Але кілька років тому мала радість зустрічі на фестивалі «Союзівка», що відбувається недалеко від Нью-Йорка, із Майєю Лев — двоюрідною сестрою Квітки Цісик. Тоді Майя познайомила нас з Едвардом — сином Квітки! Таке враження було, що я до неї доторкнулась: цей хлопець так схожий на свою маму!

Когось це може дивувати, але в нас із Квіткою багато схожого. Батько Квітки і мій батько — Володимири. Як і сестра Квітки, моя сестричка — піаністка. Квітка народила сина, і мені Бог дав синочка. Ми обидві скрипальки, пластунки і невеличкі за зростом. Та найбільш схожими є наші голоси.

Фестиваль-конкурс ім. Квітки Цісик і моє Гран-прі… Ця перемога — наче підтримка від неї. Підтримка у складному життєвому виборі: хто ти, пісне; чи мені тебе співати? Ці питання мені якось задав Дмитро Кацал, з яким працюємо вже понад десять років.

Саме він відкрив у мені талант співу. Я ж вагалась, чи мені варто співати, чи зможу… І ось ця перемога, і слова Ніни Матвієнко: «Квітка Цісик повернулась до нас голосом Оксани Мухи». Це був для мене найбільший подарунок. Дякую тобі, Квітко, що ти була, є і будеш зі мною!

«Поцілунок Квітки»

Дмитро КАЦАЛ, композитор, продюсер сольного проекту Оксани Мухи «KVITKA: Два кольори», директор і художній керівник Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик»

У часі туру капели «Дударик» у Нью-Йорку у 1990-му нас прийшла привітати тендітна жінка, щось балакала з моїм батьком, а нас, дітей і юнаків, хвалячи, нагородила поцілунками. І мені, 15-річному, дістався її поцілунок. Про цей випадок згодом мені нагадав тодішній дискант, тепер отець Андрій, наш екс-хорист. Потім, як і до багатьох, Квітка прийшла у моє життя через касетні, до дірок заслухані записи, що потрохи витіснили моїх на той час улюблениць — Енью, Мадонну, Шаде… Її пісні стали мені саундтреком до свідомого життя. А в професійному сенсі ще й орієнтиром, «планкою», до висот якої ми тільки підступаємо.

«У тяжкі хвилини вмикаю записи Квітки Цісик — і оживаю!»

Ніна МАТВІЄНКО, співачка, народна артистка України

Вперше почула, як співає Квітка Цісик, у 1988-му, коли була на гастролях у Канаді. Ми їхали в авто, і мені увімкнули її записи. Я завмерла від почутого — здалося, це янгол спустився з неба. Не могла ні говорити, ні, видавалося, дихати: який голос, який скарб! Пригадую, як я тоді вийшла на сцену і першим ділом розповіла залу про своє відкриття цієї американської співачки із українською душею! Як же високо Квітка підняла планку України на увесь світ! Повернувшись додому, ставила пісні Квітки своїй доці Тоні, якій тоді було сім років, — і вона так радісно танцювала під «Дівчино-рибчино» та «Коханий». Згодом Тоня на «Голосі країни» виконувала «Верше мій, верше» та «Коханий».

У 1995-му я гастролювала у США. Хотіла зустрітися з Квіткою, але не судилося — мені розповіли, що вона має важку недугу… Ми так і не познайомилися особисто, але які крила мені дала Квітка! На цих крилах лечу досі! Для мене Квітка — жива: у пісні, у тій неймовірній красі її тембру, у тій унікальній мелізматиці. У тяжкі хвилини вмикаю записи саме Квітки Цісик — і знову оживаю!

«Почав цікавитися пластуванням моєї тітки Квітки Цісик»

Тарас ЗЕНЬ, генеральний директор ТРК «Вежа» (м. Івано-Франківськ), пластун, троюрідний племінник Квітки Цісик (по лінії батька Володимира Цісика)

Ми ніколи не бачили Квітки Цісик, але у нашій сім’ї завжди знали, що в Америці є родичка і що вона там відома співачка.

У той єдиний раз, коли Квітка приїжджала в Україну, у 1980-их, Івано-Франківськ ще був військовим містечком, тому сюди важко було потрапити стороннім, особливо іноземцям.

Пригадую, як мама розповідала історію про батька Квітки Володимира Цісика, маминого дядька, — скрипаля-віртуоза, якому стало погано під час концерту — і він помер чи то дорогою до лікарні, чи то вже у лікарні. Мій дідусь Ярослав Цісик, який також був скрипалем, якось довідався про цей випадок — і відтоді у нашій родині ходила історія про те, що ті Цісики, що в Америці, — «справжні фанати музики».

Як пластун я почав цікавитися пластуванням Квітки. Дізнався, що була гуртковою у пластовому музичному гуртку «Соловейки» — вчила однолітків музикувати. Квітка належала до 30-го Нью-Йоркського куреня імені Софії Галечко. У «Пласті» була від новацтва (діти 6−11 років). У родині Цісиків, по лінії батька, раніше були пластуни. Є цікаве фото, датоване 1968 роком і зроблене в Америці на одному з пластунських таборів під час візиту глави УГКЦ Йосифа Сліпого: на цьому фото патріарх в оточенні дітей із «Соловейків», і поклав руку саме на голову юної Квітки Цісик.

Якось мені вдалося придбати в мережі рідкісну платівку Квітки IVANKU, у якій записані українські й пластові пісні, де один куплет звучить українською, а інший англійською. Це одні з перших юнацьких записів співачки. Про ці пісні мало відомо загалу. Я подарував цей вініл у рідне село Цісиків — Ліски Коломийського району Івано-Франківської області: там є Музей Квітки Цісик. Іншого разу мені поталанило купити журнал Ford Times 1990 року випуску, на обкладинці якого Квітка Цісик. Зберігаю це видання у власній колекції.