Розчарувавшись у соціалізмі, став ідеологом фашизму
Беніто Муссоліні народився 29 липня 1883 року. Його мати була сільською вчителькою. Батько заробляв на життя ковальським і слюсарним ремеслами. Мине 36 років, перш ніж син вчительки та коваля у 1919 році стане ідеологом фашистського руху, 39 років, перш ніж Муссоліні стане наймолодшим прем’єр-міністром в історії Італії… 28 квітня 1945 року 62-річний Беніто Муссоліні був схоплений та розстріляний партизанами.
«Беніто Муссоліні виховувався у родині із соціалістичними поглядами, — розповіла «ВЗ» доцент кафедри світової історії нового і новітнього часу гуманітарного факультету Українського католицького університету Лілія Питльована. – Після Першої світової війни це була дуже популярна ідеологія у політичному житті Італії. Втім, швидко Муссоліні розчарувався в ідеалах соціалізму. Спочатку не погоджувався з позицією соціалістичної партії щодо того, що Італія не є учасницею Першої світової війни. Потім зрозумів, що і на практиці ідеї соціалізму є не надто дієвими: попри те, що на виборах 1919 та 1921 років соціалісти отримували третину місць у парламенті, наслідки економічної кризи в країні лише поглиблювалися. Муссоліні почав шукати альтернативу».
У листопаді 1914 року Муссоліні заснував газету «Народ Італії». Сподівався, що війна призведе до розпаду суспільства і в хаосі він зможе прийти до влади. Термін фашизм виводив від слова fascio — зв’язка прутів, яка була давньоримським символом державної влади. Фашизм став для італійців символом сили та порядку. Організованим політичним рухом фашизм став 23 березня 1919 року, коли у Мілані пройшла зустріч фашистської партії.
Провалившись на виборах 1919 року, Беніто Муссоліні пройшов до парламенту 1921 року, ставши членом правого крила. Фашисти формували озброєні загони, щоб тероризувати колишніх соратників Муссоліні — соціалістів. Влада рідко коли втручалася... А 28 жовтня 1922 року фашисти організували демонстративний «Марш на Рим». Італійський король Віктор Емануїл III запросив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. 31 жовтня 1922 року Муссоліні став наймолодшим прем’єр-міністром в історії Італії.
«Нічого поза державою! Нічого проти держави!»
«Поняття фашизм та нацизм (ідеолог Адольф Гітлер) плутають через особливості трактування їх радянською пропагандою, — продовжила розмову пані Лілія. – Для радянської ідеології не було різниці між нацизмом та фашизмом. Партійне керівництво не вважало відмінності між ідеологіями істотними, оскільки оцінювало все з точки зору класовості. Загалом, з їхньої точки зору, і фашизм, і нацизм – були правими, реакційними і ворожими рухами. Цей стереотип, підтримуваний радянською пропагандою, перекочував не лише на рівень популярної літератури, а й у наукові монографії. Можливо, «фашизм» як штамп виник і через те, що ця ідеологія передувала нацизму, сформувалася раніше.
І фашистська, і нацистська ідеології базувалися на твердженні про велич нації, але кожна акцентувала на різних її аспектах. Нацисти бачили націю як расу. Було створено міф про перевагу арійців як представників вищої раси, які мають побудувати тисячолітню державу Третього рейху. Расова ієрархія на чолі з німцями мала забезпечити їм панівне становище у новому світовому порядку і супроводжувалась ксенофобією та абсолютною нетерпимістю до інших, «нижчих» рас. Для фашизму це було не характерно. Тут йшлося про монолітну націю, велич якої повинна втілитись у створення потужної всеохоплюючої держави. Саме поняття «держави» є ключовим у фашистській ідеології. Це класична тоталітарна модель. Відомий вислів Муссоліні: «Все у межах держави! Нічого поза державою! Нічого проти держави!» Суспільство не повинне поділятися ні за класовими, ані за соціальними чи партійними відмінностями. Муссоліні «носився» з ідеєю відродження римської величі. Хотів, щоб Італія досягла могутності часів Римської імперії… Фашисти не були такими антисемітами, як нацисти. Відрізнялися поміркованішим ставленням до релігії. Муссоліні розумів, що слід зберігати оптимальні стосунки з Католицькою церквою».
Усіх у «корпорацію»
Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів усіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою (якої так і не було досягнуто) було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем.
У зовнішній політиці Муссоліні перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було бомбардування Корфу 1923 року. Після того він встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію.
… Слідом за поразками італійців на всіх фронтах Другої світової війни та після висадки англо-американських військ у Сицилії 1943 року більшість соратників Муссоліні відвернулася від нього на Великій фашистській раді 25 липня 1943 року. Це дозволило королю відправити Беніто Муссоліні у відставку та заарештувати. Визволений німцями через кілька місяців, Муссоліні заснував республіканську фашистську державу (Італійську Соціалістичну Республіку) на півночі Італії. Фактично став маріонеткою під захистом німецької армії. Муссоліні постійно намагався перекласти провину за поразку на італійський народ, який виявився “недостатньо великим” для того, щоб належно оцінити його імперські мрії.
Муссоліні розстріляли, а потім повісили…
… «Своєї» години колишній диктатор очікував, перебуваючи у пригніченому стані. Одна із його коханок, набагато молодша від нього Клара Петаччі, залишалася поруч з Муссоліні. У квітні 1945 року Муссоліні спробував втекти до Швейцарії. Вірна подруга поїхала з ним. Перейти кордон не вдалося: машину диктатора захопили партизани. Вбивати жінку ніхто не збирався. Існує версія, що Клара Петаччі, побачивши автомат, спрямований на її коханого, вискочила з машини і закрила Муссоліні від куль власним тілом. Слідом за нею розстріляли і колишнього італійського вождя. Тіла Муссоліні і Петаччі привезли до Мілана, де на автозаправці біля площі П’яцца Лорето їх повісили догори ногами. Після цього мотузки підрізали, і тіла деякий час лежали у стічній канаві. 1 травня Муссоліні і Петаччі поховали на міланському цвинтарі Чімітеро Маджиоре, на ділянці для бідних.
