У Харкова поки що немає Patriot-ів, але Харкову не бракує патріотів
У Харкові жили й живуть люди, які вірять передусім у самих себе. А це найважливіше
Харків вже який день, тиждень і місяць потерпає від навіжених російських обстрілів. На Харків летить балістика, летять «Іскандери», летять ракети С-300, летять КАБи та іранські безпілотники.
У місті та околицях майже знищена енергетична інфраструктура, час від часу не працює метро, впроваджені графіки вимкнення світла. На прифронтових територіях Харківщини кілька сотень населених пунктів живуть без електропостачання.
Харкову випало нещастя географічно розташуватися надто близько до «братьєв», до росії. Яка заповзялася зробити з квітучого українського міста друге Алеппо. Під час «русской весны» 2014 року Харків рішуче і героїчно спротивився сепаратизації. Власне саме в Харкові, (і в Одесі) було остаточно розвіяно міф про «російськість» півдня та сходу України. Харків і Одеса — це Україна! — було однозначно доведено десять років тому. І саме через це ці міста стали об’єктами палкої ненависті з боку путіна та його навіженого імперства.
Безумовно Харків (як і Одеса) терміново потребують захисту системами «Patriot», або SAMP/T, і відомо, що їх зараз активно шукають по всьому світу наші стратегічні союзники — Франція, Британія, Німеччина.
А поки що місто намагається жити свою війну, місто намагається бути героїчним, незламним і крутим. І, безумовно, в нього це чудово виходить.
До сховищ і укриттів майже ніхто не ходить. Але не тому, що легковажать небезпекою. Просто не встигають. Ворожі ракети долітають перш, ніж встигають увімкнути повітряну тривогу. У барах і ресторанах люди вечеряють при свічках. Романтика з примусу. У Харкові відбуваються поетичні вечори та літературні дискусії, бо історичний бекграунд зобов’язує. Весь час відкриваються якісь нові заклади. Недавно заново відкрив двері харківський «Франик», що постраждав від попереднього нальоту. А ще — стильний «Bunker Bar». Це водночас і бар, і укриття. Зручно й практично.
Замовлення з Харкова доставляються «Новою поштою» в будь-який регіон України буквально наступного дня. Видавець Олександр Савчук друкує чудові нові книги. «Ми працюємо, Харків — стоїть!» — написано в нього на сайті. Сергій Жадан заявив, що буде мобілізуватись до ЗСУ. «Жадан має тримати в руках Нобелівську премію, а не автомат», — каже з цього приводу Тімоті Снайдер. Але такі нині часи. Хто мав би творити нову українську літературу і нову українську поезію, мусить творити нову українську і світову історію.
Данило Лубківський розповідає: «Заїжджаємо до села на Харківщині, воно геть зруйноване. Люди живуть в трьох відновлених хатах, повернулися нещодавно. Весь город усіяний мінами типу «пелюстка». Господар власноруч зробив «розміновувач», схожий на сапу. Ходить городом, «розміновує». Бо скоро весна і пора саджати… Росте картопля, зеленіє молода цибуля. На мінних полях… Так виглядає новітнє українське Відродження. «Квітнуть мальви на маминому ґанку…»
У Харкова поки що немає Patriot-ів, але Харкову не бракує патріотів. У Харкові живуть незламні, чудові й героїчні люди. У Харкові є дух незалежності та свободи, якої ніколи не було, немає й не буде у тих, хто прагне знівечить українське місто.
Центральна площа Харкова, на яку летіли ракети ще в лютому 2022-го, має ім’я Свободи. У довоєнні часи харків’яни розповідали заїжджим, що це найбільший за площею майдан Європи. І хай це навіть і не зовсім так, за самою свободою, за волелюбністю, Харків безумовно в Європі — перший! Номер один!
У Харкові свого часу жив і працював Лесь Курбас, засновник нового українського модерного театру. У Харкові жив Юрій Шерех, квартира якого і сьогодні є місцем паломництва українських письменників, літераторів, літературних критиків. У Харкові ж Микола Хвильовий придумав те гасло, яке лишається актуальним для України й донині «Геть від москви!».
У Харкові завжди й у всі часи жили й працювали люди, які стали символами вільної України. Вони сформували той «генотип» харківського українця і те середовище, якого не здолати й не скорити жодним ворогам.
У Харкові жили й живуть люди, які вірять передусім у самих себе. А це найважливіше. Бо «мама мене вчила, що зневіра — це зло!»
І коли ми сьогодні чуємо якісь там ІПСО про наступи на Харків, про загрозу оточення, про те, що «Харків» на межі, ми, по всій Україні, слідом за харків’янами можемо сказати: «Хрен вам, а не Харків».
Харків — то Україна! Так було, так є, і так буде навіки!
Тримайся, рідний Харкове! Обов’язково переможемо, бо як інакше?!
