Мій кінцевий бенефіціар сидить в окопі…

Живеш на грані можливого та неможливого.

Балансуєш на канаті без страховки.

Лізеш в саму ср@ку світу, бо треба.

Виснажуєшся до нестями.

Прокидаєшся серед ночі і не можеш спати навіть на снодійних.

Дітей цілуєш ввечері, коли вони вже сплять. Вранці цілуєш також, коли вони ще сплять.

Ти не живеш від понеділка до пʼятниці. Ти живеш, не звертаючи увагу, який день тижня. Бо вони в тебе всі однакові. Понеділок не відрізняється від суботи, вівторок від неділі.

За вікном змінюються пори роки, ти з подивом інколи виходиш з дому, бачиш зміни в погодних умовах, і запитуєш, який зараз місяць.

А що найстрашніше, інколи ти запитуєш, який зараз рік.

Твоя вечеря, це сніданок і обід, і вечеря одночасно.

Ти спиш в бірушах, щоб не чути обстріли, бо якщо ти поспала годин 5, це для тебе диво.

Тобі вже не допомагає ні йога, ні заспокійливе.

Тобі дуже часто хочеться повернутись до свого бізнесу.

А ще хочеться інколи плюнути на все та й піти. Бо складно, бо не вивозиш, бо виснажливо, інколи несправедливо.

Але, ось саме коли тобі хочеться плюнути, ти загадуєш тих, хто без ротації по 2 роки. Згадуєш, що обіцяла. Згадуєш, що давала слово зробити все, що ти зможеш вирішити.

Згадуєш.

Сповзаєш з ліжка.

Йдеш в душ.

Одягаєшся.

І знову ідеш розв’язувати питання, на які ти можеш вплинути.

Бо мій кінцевий бенефіціар сидить в окопі.

15 хвилин фрустрації закінчені.

Поїхала працювати.

Джерело