росія вербує на війну з Україною найманців з Азії та Африки: що відомо

Політичне керівництво країни-окупанта чудово розуміє, що основним дестабілізуючим фактором в росії, який може призвести навіть до революційних подій — є інформація про величезні втрати на фронті.

Тому у кремлі й пішли шляхом залучення до війни або ув’язнених з російських тюрем та колоній, або іноземних громадян — загибель яких не стане для російського суспільства якимось серйозним тригером.

Саме для цього проводиться й потужна мобілізація на окупованій території Донецької та Луганської областей, де призовний вік збільшено до 65 років, а також мобілізація трудових мігрантів, які перебувають на території російської федерації.

Нагадаю, що, за інформацією видання CNN, росія завербувала в ряди своїх збройних сил близько 15 тисяч жителів Непалу. Вербовка розпочалася після того, як уряд рф минулого року оголосив про вигідний пакет для іноземних бійців. Пакет включав щонайменше 2 тисячі доларів зарплати на місяць і прискорену процедуру отримання російського паспорта.

Своєю чергою уряд Непалу заявляє, що близько 200 його громадян воюють на боці російської армії і що щонайменше 13 непальців загинули в зоні бойових дій.

Ситуація вийшла на такий рівень, що у грудні 2023 року уряд Федеральної Демократичної Республіки Непал виступив з офіційною заявою щодо цього питання. У заяві непальська влада зверталася до кремля з вимогою не вербувати громадян цієї країни на війну в Україні.

Перша причина, чому непальці воюють за імперські інтереси путіна — соціально-політична. Для російської влади не секрет, що її окупаційна армія зазнає на фронтах війни в Україні дуже серйозних втрат. Навіть якщо персонально володимиру путіну таку інформацію і не доносять, то в адміністрації кремлівського диктатора та міністерстві оборони таку інформацію мають.

І чудово розуміють, що великі втрати на фронті — це велика кількість похоронів у тилу. А це своєю чергою може обернутися зростанням невдоволення суспільства і зменшенням підтримки війни серед російських громадян. Власне, свіжа на початок 2024 року інформація від більш-менш об’єктивних соціологічних організацій свідчить саме про це — усе більше народу в росії хоче не війни, а миру.

Та операції на кшталт тієї, яка була в районі Авдіївки, — це апріорі величезні втрати. Тож кремлю доводиться так чи інакше приховувати, маскувати ці втрати. Одним із кроків є вербування іноземних громадян — для того, аби на фронті гинуло менше російських громадян, яких ховатимуть на території країни-агресора. Загибель же іноземців жодним чином не буде помічена російським суспільством, а як на цинкові труни з росії відреагують у Непалі чи Сомалі (якщо хтось взагалі буде транспортувати ліквідованих Збройними силами України найманців до них на батьківщину), путіна та його оточення не хвилює.

Тож основна причина більш-менш масової появи в російській армії іноземних громадян — це спроба кремлівського режиму зберегти стабільність усередині росії та не допустити формування революційних настроїв, які потенційно можуть обернутися бунтом проти влади. Та є ще один момент, який не варто скидати з рахунків.

Тут варто подивитися, в яких країнах вербують найманців на російсько-українську війну представники Кремля. Непал, Сомалі, Судан, Центральноафриканська Республіка — це одні з найбідніших країн Африки та Азії. Саме у фінансовому неблагополуччі цих держав і криється інтерес до них російських вербувальників.

Тому відверто суперечливими на цьому тлі виглядають заяви Центру національного спротиву. За інформацією Центру національного спротиву, «найманці отримують більші виплати, ніж росіяни, адже їх життя коштує дорожче. Проте їх смерть не призводить до соціального зростання у самій рф».

Натомість, саме російські військові обходяться для російського ж бюджету в немалі кошти — як на рівні зарплат, так і коли йдеться про компенсації родинам загиблих. Звісно ж, не всім ці гроші виплачують, та все одно доводиться витрачати досить серйозні кошти.

А коли відомство Шойгу через відповідні структури наймає на війну мешканців такої країни, як Сомалі, де досі триває громадянська війна і, по суті, немає повноцінної держави, то їхні фінансові апетити є значно меншими, ніж у росіян. Простіше кажучи, їм можна платити не 2−3 тисячі доларів США на місяць, а близько 500 доларів, і їх це цілком задовольнятиме. Бо для їхніх країн це дуже серйозний рівень зарплат.

Так, у столиці Непалу Катманду середня зарплата — 150−200 доларів на місяць. У провінції за щастя буде заробіток на рівні 100 доларів. Звісно ж, уп’ятеро більша зарплата є досить привабливим варіантом. А для самого кремля це також дуже вигідний варіант, бо, вербуючи росіян для війни в Україні як добровольців, їм обіцяли аж до 3,5 тисяч доларів США.

Таким чином, наймаючи на війну іноземців із найбідніших країн, російська влада не тільки зменшує кількість гробів, які їдуть з фронту по російських тилових регіонах, а й економить гроші, яких у неї через санкції з кожним місяцем стає усе менше.