Наступні тижні і місяці стануть для України багато в чому вирішальними

Від самого початку віроломного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022-го року президент Володимир Зеленський став кумиром вільного демократичного світу. Глави держав і прем’єр-міністри вдягалися в одяг кольору хакі, а дехто навіть переставав голитися, аби бути подібними до українського президента. Його запрошували до конгресу й сенату США, вітали в Лондоні, Парижі і Берліні. Він став другом багатьом всесвітньо відомим зіркам. Кожен поважний політик мусив навідатися до воєнного Києва, аби побачитися з Зеленським. Його палкі емоційні промови транслювали найвідоміші світові телеканали, а книги про Зеленського ставали бестселерами за кордоном.

Однак сьогодні це захоплення потроху минає. Сучасний західний світ — доволі прагматична територія. Від президента України тепер вимагають реальних справ, а не емоцій.

ЄС хоче реформ, конгресмени хочуть ясності, Держдеп вимагає боротьби з корупцією, сенатори хочуть бачити «проєкт закінчення війни». Можна було б обуритися цими вимогами, але ми вимагаємо теж. І вимагаємо багато. Ми вимагаємо для того, щоб вижити, світ вимагає для того, щоб з’явилася справді нова Україна з цивілізованою владою, з якою можна мати справу. В кожного свої інтереси, і добре, коли вони часом збігаються.

Сьогодні саме Київ веде важку боротьбу за свободу всього вільного світу. На президенті України лежить велика й страшна відповідальність. І тому іноді президент України не добирає слів. Як сказав днями президент Чехії Петр Павел: «Різкі та необдумані заяви президента України не завжди потрібно сприймати всерйоз. Навіть політики високого рангу — просто люди. Тому будь-яку різку заяву не потрібно сприймати буквально».

Це дійсно так. Однак повчальний тон та претензії до союзників іноді позбавляють західних лідерів попереднього ентузіазму.

Зовсім свіжий приклад — так званий зерновий скандал. Польща відмовилася відкрити свої ринки для українського збіжжя, захищаючи інтереси польських фермерів. Слід зауважити, що Польща готується до парламентських виборів. Та ж таки партія «Право і справедливість» кожної парламентської кампанії частково «орбанізується» та схиляється до агресивної риторики, в тому числі й щодо України.

Бо щонайменше половина виборців правлячої партії мешкають у селах, а тому чекають від своїх обранців захисту їх інтересів. Правила виборчої кампанії цілком допускають подібний протекціонізм. Тим більше, що рейтинги «Права і справедливості» фактично порівнялися з рейтингами опозиції, і вона опинилася перед загрозою втратити більшість в наступному сеймі.

Українській владі про це чудово відомо. Однак замість того, щоб врегулювати ситуацію шляхом переговорів та взаємного порозуміння, офіційна Україна вдалася до заяв та звинувачень. Аж до того, що пообіцяла закрити доступ на внутрішній ринок для польської сільськогосподарської продукції.

Польща від початку війни прийняла мільйон українських біженців, завжди, на всіх міжнародних майданчиках була запеклим лобістом України, надала багато зброї і гуманітарної допомоги. Польський аеропорт Жешува — основний коридор для західної допомоги Україні. Тому сваритися з Польщею через питання, яке можна цілком врегулювати шляхом переговорів, щонайменше — недалекоглядно. Хай навіть ми приймаємо тезу про те, що «в міжнародній політиці друзів немає». Але є союзники. І є спільні загрози та виклики, які краще долати разом.

На сьогодні зерновий конфлікт частково погашено, завдяки посередницькій ролі президента Литви Гітанаса Науседи. Однак, хто знає, чи не виникнуть подібні ризики в недалекому майбутньому.

За великим рахунком, нам навіть все одно, хто переможе на виборах у Польщі. «Громадянська платформа» Дональда Туска так само підтримуватиме Україну і так само лобіюватиме інтереси своїх фермерів перед наступними виборами. В тому числі, й за рахунок України. Але головне в іншому: не зруйнувати стратегічні партнерські стосунки відносно дріб’язковими й тимчасовими непорозуміннями.

Міжнародні труднощі — далеко не єдина проблема української влади. Всередині країни також вистачає невдоволених.

З початку війни українська влада придумала доволі неоднозначний спосіб боротьби з непоступливим бізнесом, який називається «санкції». Після формального і бездоказового звинувачення у зв’язках з росією, ця схема дозволяє вилучати з ринку недружні компанії, що не перебувають в сфері бізнес-інтересів влади.

Минулого тижня народний депутат від «Слуги народу», голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев (до речі, колишній помічник Володимира Сівковича, ексзаступника Ради нацбезпеки, який зараз переховується у москві, і якого Державне бюро розслідувань підозрює у роботі на фсб рф та створенні мережі впливу в органах української влади) вніс законопроєкт про суттєве підвищення оподаткування для малого й середнього бізнесу. І Гетманцева в соціальних мережах звинувачують у свідомому нищенні українського підприємництва.

Днями міністр соціальної політики України Оксана Жолнович заявила: «Українців потрібно вивести із зони комфорту. Нам потрібно зламати все соціальне». Ви чуєте? Українців, серед яких вісім мільйонів біженців, які втратили свої міста і будинки, українців які вже більше, як півтора року живуть в бомбосховищах, треба вивести з зони комфорту?

Додамо до цього серйозні звинувачення в корупції щодо високопосадовців Міноборони, що зрештою закінчилося відставкою не тільки міністра, а й всього керівного складу міністерства.

Всі ці скандали свідчать про те, що українська влада вступила в зону турбулентності. Замість того, щоб формувати порядок денний, вони змушені реагувати на звинувачення.

Наступні тижні і місяці стануть для України багато в чому вирішальними. Америка наближається до президентських виборів. Байден і Трамп мають фактично однакові рейтинги і шанси. Навряд чи навіть у випадку перемоги Дональда Трампа на виборах військова й фінансова допомога Україні припиняться. США далеко не та країна, яка радикально змінює курс при зміні влади в Білому домі. Супроти цього там існує цілий ряд запобіжників та пересторог. А сьогодні однопартійці Трампа навіть запустили спеціальну медіакампанію «Республіканці за Україну», аби зняти з себе звинувачення в підігруванні москві. Однак отримувати безлімітну військову допомогу Україні стане складніше, стане важче говорити про НАТО.

І саме від президента Зеленського сьогодні залежить, чи вдасться Україні переконати союзників в тому, що «довга війна» не в їхніх інтересах, вже не кажучи про інтереси України.

На сьогодні, як свідчить соціологія, Зеленському альтернативи немає. Його підтримують понад 70 відсотків громадян. Однак — це кредит. Це кредит під майбутню безумовну перемогу України. Інших варіантів країна просто не прийме. І президент Зеленський це, очевидно, розуміє.

Джерело