Маємо позбавлятися ілюзій, що хтось дасть росії по зубах

путін знову зробив хід конем — мається на увазі, пригрозив топити всі кораблі, що йдуть в/ із українських портів — і світ знову глибоко, але кволо занепокоєний. Хіба це вперше? Тоді звідки взялися всі ці очікування, що Туреччина, Захід, китайський Схід от зараз як почнуть давати йому геополітичних затріщин за нахабство? Чому це раптом чи не кожен експерт транслює у мізки українців фантазію про продовження зернової угоди без згоди росії? От правда не розумію.

На мій погляд, світ досі не має дієвих механізмів протидії російському шантажу. Ба більше, я впевнена, що вже ведуться перемовини, що б таке дати росії, щоб вона заткнулася хоч на кілька місяців і не підривала світову продовольчу безпеку. На це вказує мовчання Китаю, соромʼязливі натяки Ердогана про «порєшать» із другом Володєю під час майбутньої зустрічі, яка ще невідомо, чи буде. А головне, на це вказує мовчання Заходу. Всієї цієї НАТи, що воліє не помічати, як путін перетворює Чорне море у російський сортир, в якому він може безкарно топити всіх, кого спіймає. Скільки там країн-членів НАТО у Чорному морі? Де вони? Ау! А чи не знають вони, що це за країни такі, які досі привітно зустрічають російські кораблі, що вивозили крадене з закритих портів українського Криму?

Ми маємо позбавлятися ілюзій. Зайві сподівання породжують виключно зайві фрустрації. Так, колись ми компенсуємо всі збитки у міжнародних судах. Якщо, звісно, виживемо. Сьогодні не варто покладати надії на «більш потужні за Росію армії, флоти та економіки світу». У світі із потуги залишилися тільки ми. Адже тільки ми рішуче даємо агресорові по зубах та діємо там, де інші відводять очі і белькотять про політичні реалії та необхідність домовлятися.

Тому потрібно робити все можливе і неможливе задля збереження українського сільгоспвиробництва. Але не сильно сподіватися на спроможність союзників. Якщо вони не здатні боротися із путіним, то хай прикриють свій сором новими поставками зброї.

Джерело