Спогади і звичка скріплювали ті стосунки...
Я кажу - прощавай. Прощавай пластиковий пакетик
Ми довго були разом. Фактично усе моє свідоме життя. Я пам’ятаю тебе ще зі школи. І далі ми йшли разом. Довгі-довгі роки. Мені казали, що ці стосунки не корисні. Мені казали, що вони вбивають. Але я затуляв очі. Я був упевнений, що якщо хтось когось використовує, то це я тебе. Нас пов'язує багато спогадів. Як забути загортання бутербродів із сиром ще у третьому класі.
Спогади і звичка скріплювали ті стосунки. Мені казали, що я маю звільнитися. А я казав, то ваша справа. Хіба це ваше діло, питався я? Хіба комусь погано від того? Мені сипало доказами. Але я не звертав уваги. Але час прийшов. Ми маємо обрати здоровий спосіб життя. Здорові стосунки. І Грета тут ні до чого. Не згадуй її. Це не вона. Це я. Вона ще мала. Це не про неї. Це про те, що не можна сидіти і чекати, робити все, як звикли, тільки тому, що традиції кажуть нам про це. І не кажіть мені, що я пішов по шляху Гейропи. Що це все збочення.
Читайте також: Верховна Рада заборонила пластикові пакети
Збочення, це звинувачувати чиновників у тропічних зливах, які прийшли до Києва. Саме через те, що ми обирали як зручно. І чим раніше ми зрозуміємо, що піклуватися треба не тільки про власні бажання, що, закриваючи очі на проблему, ми тільки поглиблюємо її, тим більше шансів буде жити у своє задоволення. І іноді маленький крок маленької людини також важливий. Бо зробивши ці кроки, всі разом ми можемо якщо не врятувати світ, покращити його. Можемо зробити Дніпро знову річкою, а не болотом, можемо перетворити Київ у місто, яке наскрізь може пробігти їжачок, ховаючись у тіні дерев. І треба просто сказати «досить». І не погоджуватись на звичний шлях. Який веде у нікуди. Я кажу — прощавай. Прощавай пластиковий пакетик. Я починаю нове життя і обираю здорові, не токсичні стосунки…
