Передплатити Підтримати

Наркомани на городі

Ця влада не зіскочить з голки популізму та малоросійщини

…Микола Янович Азаров, «доктор геолого-мінералогічних наук», прем'єр Януковича і співзасновник сміховинного «Комітету порятунку України», який зараз десь скніє у російському заґумінку, теж свого часу вдавався до таких, з дозволу сказати, порад: «Чому подзабуті традиційні українські ценності: не треба скігліті, треба брать лапату і годувати свою сім’ю».

Це був крик совкового популіста, далекого від реалій країни, маразматичного маркшейдера, волею долі викинутого на політичний олімп. Риторика чільних представників Зе! режиму одразу по тому, як міністр оборони Росії Сєрґєй Шойґу заявив про «закінчення навчань» і про відведення небаченої орди від кордонів України, засвідчила, що навіть більш-менш адекватні з них теж міцно присіли на голку популізму. І вже не здатні подолати цю залежність. Віце-прем'єр Олексій Рєзніков легковажно заявив: «Війни не буде, її не має бути. У нас зараз час не для війни, у нас зараз, вибачте, городи за графіком. Городи, необхідно займатися мирним життям для кожного, хто живе в Україні. …Я із задоволенням послухав вчора виступ президента Путіна (курсив мій. — Авт.) і зрозумів, що для них важливіше внутрішня повістка. Вчора не прозвучало нічого загрозливого для нас з вами. Це головне, що треба було почути. Тому ще раз повторюю — війни не буде. Це головне. Ідіть копайте городи, святкуйте Великдень, займайтеся мирним життям».

У цьому ж «городньому контексті» розвинув свої фантазії і керівник Офісу президента Андрій Єрмак, переконуючи пацифістську і перестрашену перспективою вторгнення публіку у тому, що насправді Росія відповзла у теплу барлогу лише через зусилля Володимира-миротворця. «Я абсолютно впевнений, що новина (відведення російських військ з кордонів України. — Ред.), є результатом роботи президента, його команди і, безумовно, підтримки наших партнерів, з якими ми сьогодні говоримо одним голосом з Росією».

З приводу «одного голосу» з міжнародними партнерами, то він, у ліпшому випадку, є фальцетом. Бо насправді у час найбільшого напруження на кордонах найгучніше волали про загрозу, ба більше, — демонстрували безпрецедентні кроки, не Банкова і український Верховний, а лідери США та НАТО.

Це Байден телефонував до Путіна, це Європейське командування збройних сил США (EUCOM) ввело найвищий рівень загрози у зв'язку з ескалацією бойових дій на Донбасі та пересуванням російських військ. Не кажучи вже про численні заяви керівників Північноатлантичного альянсу, які, за прикладом Філіпа Брідлава, глави Європейського командування США і Верховного головнокомандування Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, вважають Росію «екзистенційною загрозою», причому довгострокову.

Ми не почули таких оцінок з вуст Зеленського, бо той мав значно «важливіші» справи, до прикладу, візит в ОАЕ. Чи, скажімо, «боротьбу з контрабандою», або ж просування «дуже потрібних» з точки зору воєнної міці країни законопроєктів… Чи, — як апофеоз «войовничого настрю» вождя, — стара і потовчена платівка про зустріч з Путіним десь на Донбасі.

Учорашній актор розважального жанру ніяк не втямить, що Україна, на жаль, перебуває і перебуватиме у ситуації Ізраїлю, змушена бути постійно готовою до війни з північно-східним сусідом. Причому не тільки з боку безпосереднього кордону, але й з півдня та півночі. І жодні зустрічі з Путіним чи навіть його наступником (на Донбасі, «десь посередині», додайте інші варіанти) цієї загрози не усунуть. Це зрозуміли далекі від Хутора Михайлівського британці, коли на їхній суверенній території Кремль застосував хімічну зброю, це розуміють у Прибалтиці, під кордонами якої Лукашенка з допомогою Путіна звели стаціонарну ядерну бомбу в Островці, це втямили й у зєманівській Чехії, звідки пачками висилають російських дипломатів. Цього не розуміють тільки на Печерських пагорбах, ковтаючи глевкі пляцки, які летять у бік Зеленського після його запросин до перемовин на Донбасі. Путін вправляється у тролінгу, вказуючи «найвеличнішому» на «гідних» його особі перемовників — маріонеток з Донбасу. Лукашенка, знай, підспівує своєму справжньому суверенові, повчаючи українського «макрона» дипломатичній етиці. Та куди там, — вже влаштовує кастинг серед майбутніх претендентів на київський престол, приймаючи на офіційному рівні скандального «слугу» Євґєнія Шевченка.

А Зеленський може скільки завгодно розводитися про «дипломатичний шлях до миру». Але з Росією такої дороги немає. Насправді навчання під кордонами України були потрібними Москві не тільки, як засіб тиску і залякування, але й як тестування багатьох мілітарних складових. До прикладу, запроваджену кілька місяців тому новітню систему управління вогнем на основі штучного інтелекту. Вона здатна виявляти усі підготовчі рухи ймовірного противника і відтак формувати алгоритм знешкодження його дій у 40−50 швидше, ніж це було досі. Ця система під час цьогорічних навчань успішно визначила маркери поведінки і українських ЗСУ, і натовських партнерів, передислокації військ, готовність ППО, авіації тощо, і тепер аналізує здобуту інформацію. Звісно, не для того, аби вона припадала пилюкою у шухлядах шойґінського відомства. Отримавши потрібний результат, протестувавши реакцію світу, Путін зі спокійною душею міг говорити у щорічному посланні до Держдуми про «червоні лінії», які нікому не дозволено переступати, і про те, — це найголовніше, — що право креслити ці лінії він залишає собі.

А тим часом Рєзніков та інша «зелена» камарилья, розвісивши вуха, «із задоволенням слухає виступ президента Росії». А відтак деморалізує народ закликами до городів. Ця влада не зіскочить з голки популізму та малоросійщини. Вона приречена на капітулянтство і панікерство. Не гідна країни, якою, як їй видається, вона править…

Ігор Гулик для ВЗ