Ми забуваємо уроки Голокосту
Труби крематоріїв Аушвіца почали працювати тоді, коли Молотов і Ріббентроп підписували свої мирні угоди, а Європа вірила в умиротворення агресора
Весною 2003-го ми з Віктором Ющенком і його родиною вперше побували в Освенцимі. Батько Віктора Андрійовича, солдат Червоної Армії, в перші дні війни потрапив у полон і пройшов концтабір Аушвіц, де крім євреїв знищували ромів, представників інших національностей, катували радянських військовополонених. Тоді Віктор Андрійович нарешті знайшов у табірних архівах згадки про свого батька — це була емоційно приголомшлива поїздка, коли не тільки його родина, а й всі ми не могли стримати сліз.
Освенцим — одне з найстрашніших місць на землі. Один з меморіальних комплексів пам’яті. Табірні бараки, експериментальні лабораторії збоченців, які проводили медичні досліди на дітях, труби крематоріїв і газових камер, десятки тисяч пар черевиків під склом — від крихітних для немовлят до величезних чобіт чоловіків. Їх власники були знищені. Обрізане волосся, яким набивали матраци… Перед газовою камерою жертвам обрізали волосся, виривали золоті коронки, забирали одяг, прикраси — все, що асоціювалося з людським життям.
Вдруге ми, українська делегація, на чолі вже з президентом Віктором Ющенком, приїхали в Освенцим на жалобні заходи до 60-річчя звільнення табору, в січні 2005-го. У делегації, яку віз до Польщі президентський літак, були й жертви нацизму — ті, хто вижили в таборі й тепер їхали на вшанування пам’яті загиблих.
Був страшний холод, зима тоді видалася люта, з морозами до -20. Церемонія проходила на вулиці, в спеціально збудованому наметі. В перших рядах сиділи ті, хто вижили. Крихітні, літні чоловіки і жінки вийшли в табірних робах і шапочках. Потім їх закутали в теплі пледи, одягли у верхній одяг і поставили поряд обігрівачі. Але ця картина літніх людей в смугастих робах, в зловісному пейзажі бараків і крематоріїв, серед зими — й досі перед очима. Взимку Освенцим створює ще більш жахливе і гнітюче враження, ніж весною, коли зелень трави і дерев додають хоч якоїсь емоції життя цьому місту смерті.
Освенцим звільнила Червона Армія, серед воїнів якої велику частину складали українці. Труби крематоріїв Аушвіца почали працювати тоді, коли Молотов і Ріббентроп підписували свої мирні угоди, а Європа вірила в умиротворенням агресора, воліючи не помічати очевидного, в тому числі й цілеспрямованої політики знищення євреїв. Сьогодні ми маємо згадувати жертв Голокосту, всіх жертв всіх нацистських концтаборів, серед яких були люди різних національностей, всіх вікових категорій і соціальних груп, й ті, хто боролися з нацизмом. І дуже важливо пам’ятати і робити висновки. Жодної толерантності антисемітизму і ксенофобії.
Але це не єдиний історичний урок, який намагається забути сучасний світ. Ми знову бачимо політику умиротворення агресора і лояльність до спроб переписувати історію сучасними диктаторами. Це один із найсерйозніших викликів нинішнього дня.
