Найвищий час для незворотних кроків

На 26 році незалежності Україна має дві перспективи: або врешті-решт стати повноцінною європейською країною, або скотитися до стану Білорусі. Така перспектива нас чекатиме, якщо втратимо шанс, здобутий понад три роки тому внаслідок Революції гідності.

Цей шанс втратити, на жаль, дуже легко. Якщо нинішній владі і далі бракуватиме політичної волі втілити у життя усі необхідні реформи, які запустять незворотні процеси в країні, до влади можуть прийти реваншистські сили. Якщо це, не дай Боже, станеться, то з лабет Росії ми вже не вирвемося.  Хіба Росія як держава розвалиться...

Війна, попри усі свої трагічні і руйнівні наслідки, має один позитивний момент (як би парадоксально це не звучало). Путін, бажаючи підкорити, поставити на коліна Україну, мимоволі сконсолідував українську націю.

Навіть ті російськомовні громадяни України, які ментально тяжіли до Росії, у переважній більшості зараз ідентифікують себе як українці. Про це свідчить найсвіжіше соціологічне опитування. Понад 92 відсотки громадян України вважають себе етнічними українцями.  Серед молоді ця цифра сягає 96 відсотків! Такого в історії України ще не було. Цей вражаючий результат - своєрідний протест проти «русского мира», гібридної війни, цинічних методів Кремля. Це відповідь українців псевдоімперцю Путіну.  

Але для того, щоб вже ніколи не сходити з обраного європейського шляху, треба, аби Україна послідовно і наполегливо утверджувалась як держава.

На жаль, державна політика для консолідації нації є недостатньою і не надто переконливою. На 26 році незалежності (!) держава обережно і все ще боязко вводить квоти на українську мову чи пісню в ефірах! Кого боїмося?! На кого озираємося?! Чого чекаємо?  Через те, що усі попередні роки боялись і озиралися на Росію, а не йшли послідовним шляхом тих же країн Балтії, маємо невтішні наслідки. Саме зараз, під час війни, Україна мусить зробити ті невідворотні кроки, яких не могла чи, радше, не хотіла, робити раніше. Називати речі своїми іменами в історії не могли, бо боялися реакції Росії, заявити на повний голос, що наша мета - Євросоюз і НАТО, також боялись... Гірших наслідків, ніж маємо, не буде. Саме зараз унікальний час для незворотних кроків.

Кілька цих кроків вже зроблено. Маємо безвізовий режим з Європою, підписали угоду про Асоціацію. Це є знакові, символічні речі. Те, що кілька років тому здавалося недосяжним, сьогодні сприймається як належне. Є певні досягнення і в боротьбі з найбільшим внутрішнім ворогом - корупцією. Вони, звичайно, недостатні, половинчасті, але процес пішов. Головне - не тупцювати на місці, закріпити досягнення, зацементувати, щоб не сталося відкату назад, і з оптимізмом рухатися далі. Саме з оптимізмом, бо ще один підступний ворог українців — занепадництво і самоїдство. Мене прикро вразила стаття в одному з львівських глянцевих журналів. Там День Незалежності вирішили відзначити в оригінальний, на їхню думку, спосіб. Стаття називалася “Незалежна Україна: 26 років провалів”. Автор правдами і неправдами “нашкребла” 26 невдач України протягом її новітньої історії. До “провалів” віднесла і Євро-2012, і Всесвітній індекс свободи преси. Приплела сюди якийсь дивний “показник спокою”, згідно з яким Україна посідає 141 місце з 162 країн світу, львівське сміття і навіть ”ядерну безвідповідальність” (відмову від ядерної зброї). Але найбільше обурило, що до невдач автор віднесла очевидні успіхи України - створення нової поліції і навіть запровадження ЗНО. Я розумію, що можна бути невдоволеним нашими дорогами, хоча за останні роки ситуація помітно поліпшилася, і низькими зарплатами та пенсіями, хоча далеко не всі живуть на одну мінімальну зарплату, і безробіттям, хоча чимало українців формально є безробітними, а реально працюють і непогано заробляють (тільки при цьому податків не платять). Багато чим можна бути незадоволеним. Але навіщо напередодні свята так тенденційно згущувати фарби — випинати провали, а не успіхи. Мені цікаво, коли автор цього допису йде до когось на день народження, у тості також перелічує  невдачі цієї людини за роки її життя? Чи каже приємні слова? І було би самій авторці приємно, якби на її дні народження друзі перелічили  її життєві негаразди? З такими “патріотами” і ворогів не треба. На жаль, українці часто забувають про власні провали, та воліють особисті проблеми і прорахунки звалювати на державу...

Хочу привітати усіх українців з головним державним святом, з Днем Незалежності України! Незважаючи на всі  труднощі на цьому досить короткому історичному шляху, нам вдалося здолати так багато перешкод і врешті-решт вийти на правильний шлях. Тепер — у добру дорогу!