Сергій Ковальов: "Не можна догоджати агресорам"

"Дозволю собі кілька думок щодо політичного курсу, який обрав сьогодні Захід. У ньому поєднуються сила і слабкість, гордість і упередження.

Історія моєї країни, СРСР, багата на брутальні, безправні масові репресії. Моя країна підтримувала міжнародний політичний тероризм, брала участь у створенні нових тоталітарних режимів, застосовувала агресію та інші жахливі порушення засадничих принципів права. Теперішня Росія повертається до цієї традиції.

Захід є головною силою, яка чинить опір російській експансії. Це пробуджує надію. Також і щодо найважливіших глобальних проблем. Однак існують загрози. Вони є наслідком розповсюджених на Заході міфів і стереотипів, які ефективно підтримують містифікатори із спеціальних відділів ФСБ.

Один з головних міфів є такий, що СРСР визволила світ від фашизму. Це неправда. Починаючи з другої половини 19 століття, ані Росія, ані СРСР, ані Російська Федерація нікого не визволили, тільки поневолювали, зокрема, власний народ.

Царя-визволителя Олександра Другого, який у 1861 році скасував кріпосне право, вбили терористи, які безсовісно називали себе народовольцями, "волею народу".

Так, гітлерівську армію втоплено у крові радянських солдатів і завалено стосами радянських трупів. Так, внесок Європи і США був менший, ніж міг і повинен був бути. Але це цілком інше питання. Вирішальна участь у воєнній перемозі не є жодною мірою тим самим, що місія визволення. Цій місії явно суперечили тодішні великодержавні інтереси СРСР. Це мають добре розуміти мешканці Східної Європи і Німеччини, які були свідками двох страшних тираній.

Побутує ще один небезпечний погляд, що російське варварство є винятковою проблемою Росії. Але у сучасному світі тісної взаємозалежності усі важливі проблеми набрали глобального виміру і стосуються всіх. Тоталітарні тенденції в Росії та інших країнах загрожують катастрофічними наслідками світового рівня. Як на мене, ніхто не знає, що зробити з цим викликом. Але багато хто вже розуміє, що його недооцінювання було б ганебним і загрозливим.

Не знаємо, як зробити, аби універсальні цінності не були порожнім звуком, а звичайною практикою. Але принаймні ми повинні знати, чого не можна робити. Не можна догоджати агресорам. Не можна оплачувати власну безпеку, а тим більше нафту, чужим життям і долею. Неморальна байдужість політичного прагматизму — це ганебна спадщина Мюнхена і Ялти. Найвищий час цього позбутися.

На жаль, брак політичної волі нівелює добрі наміри Заходу. Російська експансія на Кавказі дає яскраві приклади провалів у пам'яті Заходу. Чергові етапи цієї експансії викликали на Заході справжнє обурення. Ідеться про брутальні етнічні чистки на початку 90-х років в Абхазії, спровоковані російськими "миротворцями". Чи утворення в 2008 році на території Грузії проросійських квазі-держав. Однак після обурення не було відповідних дій для захисту міжнародного права і моральних цінностей. Ба більше. Обурення швидко згасало.

Треба згадати також про багаторічні, незрозумілі і безрезультатні процедури Ради Європи довкола злочинів Росії в Чечні.

Тепер дійшла черга до України. Так виглядає, що міжнародна спільнота вже майже забула про анексію Криму. 20 вересня перед російським посольством у Берліні заледве 200 демонстрантів протестувало проти політики сили щодо України. Натомість широко критикували президента Німеччини Йоахіма Гаука, який 1 вересня сказав у Варшаві, що не можна толерувати агресію.

Європейський Союз відклав на 15 місяців важливу частину угоди про Асоціацію з Україною, а Європейський парламент підтримав це рішення. Говорять, що це не завдасть Україні економічних втрат, а Москва не отримає переваг. Але Росії не про це йдеться — вона просто не хоче дозволити Україні увійти до Європи. Відкладення угоди про Асоціацію Росія сприймає як поступку з боку Заходу і використовує це. А промисловість зруйнованоі України не стане більш конкурентною за 15 місяців.

Свого часу Захід дійшов висновку, що повалення Берлінського муру означало кінець "холодної війни". На жаль, ні. Росія зробила собі тільки перепочинок. Уявімо собі післявоєнну Німеччину, де надалі функціонує гестапо, або де канцлером є підполковник "штазі". Такою, власне, є Росія, з якою прагнете партнерства та взаємного порозуміння, і яку можна наразі тільки змусити до гри за правилами, бо вмовити — радше ні. Нагадаю поняття, яке існує в ООН — "змушення до миру".

Є багато готових до поступок, які нагадують, що загнаний у кут щур стає небезпечним. Але щур — чи загнаний в кут, чи залишений у спокої — є так само небезпечним, оскільки є природним розповсюджувачем чуми. Незабаром йому "стукне" 100 років. Ця чума роками нищила людей і згубила мільйони. Не маємо великого вибору: боротися з чумою, або як казав Пушкін, "пирувати під час чуми".

П'ять років тому Європейський парламент відзначив моїх друзів і мене Нагородою імені Андрія Сахарова. Я хотів би, щоб ці думки стали своєрідним відкритим листом до Заходу. Я добре знав Андрія Дмитровича. Впевнений, що тепер, як і завжди, він закликав би цивілізований світ до більш рішучого і послідовного протиставлення беззаконню. Я не дискутую про конкретні форми допомоги жертвам російського експансіонізму. Історичним прикладом ефективних дій оборони демократії протягом тривалого часу можуть слугувати американська політика ленд-лізу і план Маршалла.

Сьогодні протиставлення "імперії зла" вимагає максимальних зусиль. Післязавтра може бути вже запізно".