У 2024-му путін стане загнаним звіром…

За жодних обставин не опускати рук, не панікувати, не зневірюватися — як важко не було б Україні. Таку пораду на фініші року дав співвітчизникам доктор історичних наук, політолог Олексій Кошель у розмові з кореспондентом «Високого Замку». Спілкувалися ми про те, чого наші воїни досягли і чого у цьому році здобути не вдалося, про наші міжнародні успіхи і проблеми. А також — про недоречний популізм від влади, що призвів до завищених очікувань населення і безпідставної ейфорії щодо швидкої перемоги. Окрема болюча тема — відсутність єдності між політичним і військовим керівництвом, про те, як наводити мости між тими, у чиїх руках доля країни. А ще — про необхідність чесних діалогів «верхів» з «низами» і шкоду ілюзій.

Пам’ятати про російські впливи, але не переоцінювати їх

— Спливає 2023-ий, дру­гий рік великої війни. Про по­зитив у такий час, здавалось би, говорити не випадає. І все ж, особисто для вас були події у нашій країні, які вселили на­дію?

— Ключове — ми вистояли у дуже важкій війні проти агресо­ра, який переважає нас за тери­торією, населенням, за чисель­ністю армії, кількістю зброї. Ми показали не лише здатність обо­ронятися, а й іти у наступ. Це надзвичайно великий здобуток.

Саме цього року Україна по­чала успішно проводити вели­кі спецоперації в середині росії. Згадаймо, як наш безпілотник упав на одну з веж кремля. І це була не єдина операція україн­ських спецслужб на території країни-агресора.

Так, багато українців відчува­ють розчарування через те, що війна переходить у довгу фазу, що швидкої перемоги не буде. Але я хотів би нагадати, що саме цього року низка російських регі­онів і окупованих територій поча­ла відчувати війну у себе. У при­кордонних з Україною областях не літає цивільна авіація, Крим­ський міст працює через день. Прильоти по військових об'єктах на анексованому півострові ста­ли майже щоденним явищем. Знищення великого десантно­го корабля «Новочеркаськ» у ніч з минулого понеділка на вівто­рок — ще одне свідчення цього. Не надто вірю у сценарії держав­них переворотів, розвалів у росії, але, попри все, наша діяльність достатньо серйозно підриває обороноздатність росії і дух цьо­го «народу подданих» — не хочу називати їх громадянами. По­казовою картинкою у 2023 році стало те, як російські «подда­ниє» масово носили бійцям бан­ди «вагнера» водичку, бутербро­ди. Це було свідченням непокори кремлю. Тож не все в росії до­бре. Лише у грудні цього року ми почули приблизно сім заяв про різні можливі формати перего­ворів з Україною. А значить, у ро­сії шукають виходу з війни.

За цей рік ми стали кандида­том у члени Євросоюзу, розпо­чалася підготовча робота зі всту­пу до ЄС. Це історичне рішення, дуже серйозний прорив. За оцін­ками наших партнерів, Украї­на має шанс до 2030 року стати повноправним членом Європей­ського Співтовариства. Відкрит­тя переговорів про членство в ЄС дало ще один важливий сиг­нал: ми не повинні розслабляти­ся, нам треба переглядати полі­тику стосунків із партнерами, які сумніваються в європейських перспективах України — насам­перед з Угорщиною. Упродовж багатьох років українська влада вибудовувала діалог з Будапе­штом у форматі великих компро­місів, поступок. Маємо говорити з угорською владою або з пози­ції сили, або з позиції більш ней­трального ставлення.

— На 2023-ій багато з нас покладали великі сподіван­ня. Захід допоміг нам багать­ма видами зброї, вишколив не один десяток тисяч наших во­їнів, підтримував фінансами. Чому не вдалося посунути во­рога під час контрнаступу так, як рік перед тим — на Харків­щині і Херсонщині?

— Будьмо реалістами: ворог зумів перегрупувати свої сили. Там збільшили витрати на свою армію, знайшли додаткові вну­трішні резерви, забезпечили по­стачання певних видів зброї і бо­єприпасів з Північної Кореї та Ірану…

Втім, не варто впадати у пе­симізм. У 2022 році у нас була зовсім інша лінія інформаційної політики — людей годували очі­куваннями надзвичайно швид­ких перемог. Згадайте слова ексрадника Офісу президента Арестовича про те, що війна за­кінчиться за два-три тижні, зга­дайте заяви високопоставлених представників розвідки, що не­забаром будемо відпочивати на кримських пляжах. Через такі ви­сокі очікування і з’явився у наших громадян певний скепсис щодо контрнаступу, переможного за­вершення війни. Це була помил­кова інформаційна стратегія вла­ди. Бо її завдання за будь-яких умов, чи то у мирний час, чи під час війни — бути готовими до най­гірших сценаріїв, до найбільших викликів. І головне — завжди вес­ти чесний діалог з громадянами.

росії не вдалося сформувати «україноскептичні» течії у Європі

— Разом з посиленням між­народного партнерства Укра­їна відчула і деякий холодок. До влади у Словаччині при­йшли проросійськи налашто­вані сили. Є напруження у на­ших відносинах з Польщею. На виборах у Нідерландах пе­ремогли байдужі до України партії. Маємо збої з виділен­ням коштів від США. Ці нега­тивні явища — наслідок росій­ської політики?

— Свої структури за кордоном москва вибудовувала давно, їх база була закладена ще за часів срср, і зараз росія їх ефективно використовує. Для прикладу, ві­дому партію «Альтернатива для Німеччини», яка в окремих регіонах ФРН зараз має рейтинг до 20%, за журналістськими роз­слідуваннями, фінансують росій­ськими коштами.

Ми повинні реально оцінюва­ти можливості нашого противни­ка. А з іншого боку — не впадати у паніку. Попри потужний росій­ський вплив на Європу, нам вда­ється зберігати потужну, консо­лідовану підтримку Євросоюзу. А це також великий виклик для ЄС, значні ризики, низка нових про­блем, величезні фінансові витра­ти. Хай там що, але під час голо­сування за початок переговорів про вступ України в ЄС «на каву» вийшла тільки одна особа. Всі решта зберігали єдність у вкрай важливому для нас питанні. Тому ми не повинні надто переймати­ся тим, що росія впливає на єв­ропейські уряди, інституції. Не треба переоцінювати цей вплив. Так, він достатньо сильний, але домінування росії немає. І таких перспектив — теж.

росія зараз — країна, з якою ніхто не хоче мати справи, ліде­рам якої ніхто не хоче подава­ти руку. Упродовж десятиліть ро­сію сприйматимуть виключно як окупанта, ворога. Тому ризиків не треба переоцінювати — їх по­трібно розуміти, брати до уваги у своїй роботі. росії не вдалося переламати позицію ЄС, сфор­мувати «україноскептичні» течії в європейській політиці.

Відсутність командної гри у владі

— Підсумки року на сво­їй пресконференції частково окреслив президент Володи­мир Зеленський. У суспіль­стві звучить багато критики на його виступ. Чи справедливі ці докори?

— Суспільство хотіло почути від президента ключову тезу: про те, що владна команда, як ніко­ли, сильна, про те, що жодних су­перечностей, непорозумінь, між цивільним і військовим керівни­цтвом не існує. Громадяни хоті­ли почути, що у президента є ро­зуміння того, що владу потрібно зробити сильнішою у хорошому сенсі цього слова. Маю на увазі, що їй треба відмовитися від фор­мату абсолютної влади, що спо­стерігається зараз, і посилити Кабінет Міністрів, бо з цим є про­блема. Друге — вирішити питан­ня взаємодії уряду і парламенту. Сьогодні Верховна Рада не під­тримує дві третини урядових за­конопроєктів. Ця цифра свідчить про відсутність командної гри. Ці суб'єкти не працюють як єдине ціле — а відтак не може йтися про високу результативність роботи.

Суспільство хотіло побачи­ти чітке бачення владою питань, пов’язаних з національною без­пекою і обороною — від мобілі­зації до переходу країни на вій­ськові рейки. Цих відповідей під час пресконференції ми не отри­мали. Не було озвучено стратегії. Саме тому у громадян залиши­лися скептичні враження.

Але зараз важливими є не тільки публічні виступи прези­дента. Більш важливим є чесний і відкритий діалог глави держа­ви насамперед із парламентом. У Конституції передбачено меха­нізм такого спілкування — щоріч­не послання президента Верхо­вній Раді України. Президент має ознайомити законодавчий ор­ган із пріоритетами своєї робо­ти у сфері зовнішньої і внутріш­ньої політики на наступний рік. Під час такої щирої розмови у за­критому режимі можна було б ви­рішити багато питань, які стоять на порядку денному.

— На згаданій пресконфе­ренції глава держави зверх­ньо, навіть принизливо відгукнувся про генерала За­лужного, який має беззапе­речний авторитет серед укра­їнців. Як це може позначитися на справах у нашому війську, на суспільно-політичній об­становці?

— Не буду оцінювати емоцій­ну тональність окремих заяв пре­зидента, до якої він вдавався завжди, навіть під час своєї пе­редвиборчої кампанії. Але всі ці та інші критичні заяви представ­ників влади — починаючи від ви­падів нардепки Мар’яни Безуглої і закінчуючи репліками з Офісу президента — вказують на певну лінію конфліктності між політич­ним і військовим керівництвом. Це дуже негативний сигнал для колективного Заходу — що під час війни між нашим керівни­цтвом можуть бути якісь супер­ечності. Треба з цього робити ви­сновки. Незважаючи на те, якою є глибина цих суперечностей, для нас зараз надзвичайно важ­ливо донести до Заходу думку про те, що ми — єдині, що влада працює згуртовано. Перші такі спроби було уже зроблено. Не­щодавно оприлюднили спільні фото міністра оборони Умєрова, командувача Сухопутних військ Сирського і Головнокомандува­ча ЗСУ Залужного. Однак цього мало. Сигнали про єдність ма­ють бути не тільки на фотокарт­ках, а й на рівні рішень, виявляти­ся у кадрових питаннях. Скажімо, варто було би почути публічну позицію фракції «Слуги народу» щодо своєї депутатки Безуглої, яка «спеціалізується» на що­денній критиці військового ко­мандування. І вирішити питання щодо доцільності її перебуван­ня на посаді заступника голови парламентського Комітету з пи­тань національної безпеки, обо­рони та розвідки. Також було б доцільно Службі безпеки Украї­ни відкрити провадження щодо оприлюдненої нею деякої інфор­мації. Виглядає щонайменше дивним, що ця особа чітко нази­ває кількість мобілізованих, кіль­кість військових, які безпосеред­ньо воюють на фронті, кількість працівників ТЦК…

Вистоїмо і надалі!

— У Рік Дракона нас чекають величезні випробування. Що маємо ми, рядові громадяни і обрана нами влада, змінити у своєму житті, щоб впорати­ся із цими викликами?

— Щоб влада була чесною у ді­алозі з громадянами. І щоб ми не мали даремних ілюзій. У 2023 році ми жили багатьма міфами. Тижнями обговорювали інфор­мацію про смерть путіна, його поплічника кадирова. Ми жили у полоні інформаційних дивер­сій про те, що ось-ось росія роз­падеться, що Новий рік будемо святкувати ледь не у москві. Нам треба бути прагматиками, розу­міти, що тепер допомога колек­тивного Заходу українцям може бути значно меншою. Треба припинити жити міфами про те, що Захід має вирішальну дум­ку щодо впливу на росію. Про те, що позиція Китаю може бути од­номоментно вбивчою для путіна. Потрібно бути реалістами. Готу­ватися до затяжної війни. І голо­вне — не впадати у паніку. Часто панічні настрої з’являються вна­слідок багатьох заяв українських і зарубіжних посадовців. Наведу маленький приклад. Упродовж листопада — на початку груд­ня з’явилася низка заяв у Києві, в європейських столицях, у Ва­шингтоні про те, що без підтрим­ки США Україна впаде ледь не за лічені місяці. Такі заяви потріб­ні були, щоб вплинути на заяви республіканців у Конгресі США. Вони були виправдані, у тому числі з боку української влади. З іншого боку, вони посіяли депре­сивні настрої серед населення…

Потрібно критично ставити­ся до новин, «фільтрувати» їх. Україна змогла вистояти у дуже складний 2022 рік, коли у бага­тьох питаннях сектору безпеки ми починали буквально з нуля, коли воювали партизанським способом. Але не зламалися. Вистоїмо і надалі!

У росії все складається дуже непросто. Якщо подивимось на заяви голови російського Цен­тробанку, побачимо, що там починається ледь не паніка. А погляньте на пропорції росій­ського експорту/імпорту! Си­туація дуже погана. Сумна кар­тина і з цифрами продажів. За перші два тижні грудня цього року в росії сталося п’ятнадцять інцидентів з літаками. Ну і остан­ні події - п’ять російських вій­ськових літаків Су наші військо­ві збили протягом кількох днів. Це лише невеличкі штрихи для розуміння того, що відбуваєть­ся в росії.

Мій прогноз на 2024 рік — до березня-квітня росія житиме під впливом жорсткої передвибор­чої риторики путіна, який дуже залежить від «всенародної під­тримки», від красивих вибор­чих шоу. Треба бути готовими до того, що у першому кварта­лі наступного року будемо чути жорсткі пропагандистські зая­ви путінського режиму, його по­грози Україні і Заходу, підви­щення ставок і використання останніх аргументів. Це робити­меться також для внутрішньо­го споживача у росії, для росій­ського телебачення — для того, щоб у підсумку наростити без­думну електоральну напругу. Після квітня, думаю, почуємо зо­всім іншу риторику, побачимо інші кроки, які будуть спрямовані на те, щоб отримати хоча б якесь перемир’я. А воно вкрай по­трібне для росії. За всього сво­го безумства путін вміє прора­ховувати наперед, принаймні на кілька років. Він розуміє, що ро­сія буде великою провінцією се­ред ключових гравців на Сході, і перспектив для її економіки, для життєдіяльності буде дуже мало. путін перетворюватиметься на загнаного звіра…