«Як гарант дотримання Конституції президент не повинен закликати до її порушення та ігнорування…»

Гарячі дискусії у суспільстві спричинило недавнє інтерв'ю президента України Володимира Зеленського телеведучій каналу «1+1» Наталії Мосейчук. Під час цієї розмови глава держави торкнувся багатьох актуальних тем. Хотілося б зупинитися на двох з них, найбільш резонансних — посилення боротьби з корупцією і проведення наступних виборів. На думку президента, корупцію слід прирівняти до державної зради, посилити покарання за неї, а право розслідувати корупційні злочини разом із НАБУ слід надати і СБУ. Законопроєкт про посилення боротьби з корупцією президент пообіцяв внести вже цього тижня. При цьому він застеріг: покарання корупціонерів пропонує жорстке, але це буде «не розстріл, не сталінізм».

На зауваження, чи готовий пре­зидент боротися з проявами ко­рупції у своєму оточенні, він відпо­вів, що «своїх — не своїх» у його команді немає. Мовляв, якщо є докази, що та чи інша людина — нечесна, то звільняє її. Зе­ленський стверджує, що зараз у нього не виникає «внутрішніх питань», з чого слід розуміти, що корупціонери серед його підлеглих не водяться…

Глава держави виступає і за те, щоб 2024 року провести вибори, хоча їх про­ведення під час воєнного стану закон не дозволяє. На думку президента, для проведення виборів слід відповідно змі­нити Виборчий кодекс, забезпечити го­лосування військових і біженців, без­печну роботу «спостерігачів у окопах». А західні партнери повинні надати для про­ведення виборчої кампанії щонайменше 5 мільярдів гривень, бо у бюджеті Украї­ни зайвих грошей немає.

Свою оцінку пропозиціям Зеленсько­го ми попросили дати людину, яка одна­ково добре знається і на юриспруденції, і на виборчому процесі. Це заслужений юрист України, фахівець із конститу­ційного права, член ЦВК у 2004−2018 роках Андрій Магера.

Велика Британія виборів під час війни не проводила. Хоч і не була окупованою

— Пане Андрію, не уявляю, як під обстрілами наші воїни можуть іти на виборчу дільницю. Як під канонадами можуть голосувати люди з прифрон­тової зони, що ховаються у підвалах? Як і не уявляю агітаційної кампанії, зу­стрічей кандидатів у депутати з ви­борцями, безпечної роботи виборчих комісій… Можливо, президент по­жартував про вибори в охопленій війною Україні?

— Це ви розумієте, що вибори за таких обставин не можуть відбутися. Але не всі люди це розуміють… Коли починають розповідати про якесь там голосування у додатку «Дія», через пошту, і для цьо­го, мовляв, треба внести кілька змін у ви­борче законодавство і зупинити на кілька днів воєнний стан — це не витримує жод­ної критики.

Як на мене, оцінюючи можливості проведення виборів, слід звертати увагу на чотири моменти.

Перше. На те, що з цього приводу ду­має Конституція. А вона у частині чет­вертій статті 83 чітко говорить, цитую: «У разі закінчення строку повноважень Вер­ховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноважен­ня продовжуються до дня першого засі­дання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану». Тобто Конституція чітко говорить: жодних виборів під час воєнного стану бути апріорі не може.

Можу пояснити, чому прописано таку норму — вона ж не відірвана від життя, а перебуває у системному зв’язку з ін­шими положеннями Основного Зако­ну. Зокрема, зі ст. 71, яка гарантує п’ять конституційних принципів виборчо­го права: принцип загального виборчо­го права — щоб усі без винятку грома­дяни могли голосувати, а не лише ті, які не перебувають на фронті; принцип рів­ного виборчого права — всі перебувають в однакових умовах, а не так, що одні - на «телемарафоні», а інші - не знати де. У цій статті йдеться також про принцип прямого виборчого права й про таєм­ність голосування — щоб ніхто не бачив, як хто заповнює бюлетень. Або ж, якщо нам пропонують електронне голосуван­ня, то яким чином гарантувати його та­ємність?

У згаданій статті сказано й про прин­цип вільних виборів. Це чи не найваж­ливіший аспект під час дії воєнного ста­ну, який неможливо взагалі гарантувати. Принцип вільних виборів включає два піделементи: вільне формування вибор­цем своєї волі - як він вирішує голосува­ти, під впливом чого; і вільне вираження своєї волі - як виборець свою думку до­несе до виборчого бюлетеня. Це дуже важливо, усі ці принципи має бути дотри­мано. В умовах дії воєнного стану, коли обмежуються окремі конституційні права і свободи, зокрема — право на мирні зі­брання, право на думку і слово, право на свободу пересування і вільний вибір про­живання, право на повноцінну діяльність політичних партій — реалізувати виборчі права неможливо.

Другий момент — міжнародні догово­ри. Стаття 3 першого протоколу до Євро­пейської конвенції 1950 року «Про захист прав і основоположних свобод» гово­рить, що вибори до законодавчого орга­ну мають відбуватися не лише періодич­но, протягом якогось часу, а такі вибори мають бути ще й вільними. Робиться на­голос: вільні вибори, вільне волевияв­лення.

Третій елемент — зарубіжний досвід. 1935 року відбулися вибори до Палати громад парламенту Сполученого коро­лівства Великої Британії і Північної Ірлан­дії. Наступні після цих виборів мали про­йти восени 1939 року. Однак 3 вересня, через два дні після початку Другої сві­тової війни, коли нацистська Німеччина напала на Польщу, Велика Британія, ви­конуючи свої союзницькі зобов’язання перед Польщею, оголосила війну Німеч­чині. У Британії почав діяти воєнний стан. Відтак у цій країні ніхто не проводив ви­бори ні 1939 року, ні 1940-го — навіть по­при те, що, на відміну від сьогоднішньої України, жодна миля території Брита­нії не перебувала під окупацією. Наступ­ні після 1935 року парламентські вибо­ри там відбулися рівно через 10 років, 1945-го, після поразки Німеччини у війні, після перемоги Британії.

І про четвертий елемент. Про ньо­го говорили навіть представники нашої влади, але чомусь забули про це. Тепер кажуть інакше. Рік тому заявляли, що ви­бори розірвуть країну навпіл — тому що боротьба між провладними, опозиційни­ми силами, між симпатиками різних по­літичних партій може призвести до дес­табілізації у межах країни, яка перебуває у стані війни з російською федерацією. Безвідносно до того, припинять у нас чи ні дію воєнного стану, росії це до одно­го місця: як обстрілювала Україну, так ро­битиме це і надалі. Ви правильно кажете про безпеку для виборців, для кандида­тів, для членів виборчих комісій. Як го­лосуватимуть наші військові, біженці? А люди, які перебувають в окупації, — що з ними робити?

— Володимир Зеленський обмо­вився про 5 мільярдів — якщо західні партнери нам їх виділять, тоді може­мо провести вибори. Мовляв, у нашо­му бюджеті зайвих грошей немає… Чи можемо взяти за кордоном гро­ші на власні потенційні вибори? Нам потім не казатимуть, що ми «обира­ли депутатів за американські гроші»?

— В Україні фінансування виборчих процесів можливе лише з двох джерел: з державного бюджету або з коштів полі­тичних партій, тобто з виборчих фондів, які створюються політичними партіями, кандидатами. Ці фонди фінансують гро­мадяни України. Будь-яке третє джере­ло, у тому числі - зовнішня допомога, є неприйнятним.

Заява президента про чужі гроші для наших виборів погана ще й тим, що в ін­ших державах люди можуть подумати: в українців найбільша проблема — не війна, а гроші. Відтак, можливо, ця війна — не справжня, можливо, все насправді зовсім не так, як розповідають по теле­візору…

— Президент сказав, що не трима­ється за посаду. На підтвердження своїх слів і оголосив ідею з вибора­ми…

— Якщо хтось «не тримається за поса­ду», то може подати заяву про відставку. За Конституцією України, якщо прези­дент не хоче виконувати свої обов’язки, то подає відповідну заяву Верховній Раді. Конституція у такому випадку пе­редбачає, що голова ВР тимчасово вико­нуватиме обов’язки президента — доти, поки не відбудуться наступні вибори.

— Хто повинен поставити крапку у питанні щодо проведення виборів під час війни?

— Для початку президент як глава дер­жави, як гарант дотримання Конституції, не повинен закликати до її порушення, до її ігнорування. Очевидно, суспільство теж має реагувати якось на це. Мисля­че громадянське суспільство повинно висловити своє ставлення до ідеї про­ведення виборів під час війни. Чи нам треба зважати на Конституцію, чи треба розбурхувати ситуацію у країні в умовах війни? Це не та ситуація, коли переля­кана дитина заплющила очі - і небезпе­ка минула.

Для російської федерації це буде уні­кальною ситуацією, якщо в Україні роз­почнеться виборчий процес. Для країни-агресора важливо, щоб ми зараз одне одного «перенищили», щоб у нашому суспільстві піднявся до краю градус не­нависті, озлобленості. Про краще росія­нам годі й мріяти.

Заяви про корупцію-держзраду — популістичні, для того, щоб «випустити пару»

— Президент жорстко висловився про корупцію і корупціонерів, остан­ніх прирівняв до державних зрадни­ків. Чи потрібні у час війни якісь до­даткові інструменти для викорінення цього явища?

— Корупція є у будь-якій державі світу — десь її більше, десь менше. Вона поміт­на навіть у таких відносно благополучних державах, як Фінляндія, Данія, Швеція. Але навіть у тих країнах, де випадків ко­рупції значно більше, — скажімо, у Руму­нії, Болгарії, — ситуація відрізняється від української: там іде ефективна боротьба проти корупції, там її викорінюють.

А ініціативи, які виходять від нашо­го президента — зокрема, щодо прирів­нянння корупції до держзради — вигля­дають дивно. Бо це непорівнювані речі. Не можна корупцію ставити в один ряд з одним із найбільш небезпечних злочинів проти держави, її національної безпеки. На моє глибоке переконання, ефектив­ність боротьби з корупцією визначається не суворістю законів (хай навіть довічним ув’язненням), а дією принципу невідво­ротності покарання за вчинений злочин. Нехай покарання передбачає два чи три роки позбавлення волі, але нехай цей механізм працює, нехай винуватці відбу­вають покарання, нехай це стане засто­рогою іншим.

Як на мене, заяву про корупцію-держзраду було зроблено з популістичною метою — щоб «випустити пару» на тлі останніх корупційних скандалів в Україні. Бо простіше запропонувати прези­дентові посилити кримінальну відпові­дальність за корупцію, ніж сказати: а хто винен у призначенні горе-чиновників за останні чотири роки, з іменами яких пов’язані ці корупційні скандали? Справ­ді, хто винен? Невже їх марсіяни призна­чали? Нема кому взяти відповідальність за їх призначення.

І ще зверніть увагу: практично за всі корупційні правопорушення підслідність здійснює Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), орган, який форму­ється на конкурсних засадах і керівника якого призначає не президент. Натомість державна зрада належить до категорії злочинів, підслідність щодо яких відне­сено до Служби безпеки України. Голову СБУ призначає Верховна Рада, — лише за поданням президента України. Мабуть, це теж причина того, чому було зробле­но таку заяву…

— Чи не є порушенням балансу у владі те, що президент пропонує по­ділити антикорупційні повноважен­ня незалежного НАБУ з підконтроль­ною йому СБУ? Громадські активісти кажуть, що це робиться, аби Банкова могла вивести з-під удару своїх…

— Я можу погодитися з вашою тезою. Така ідея президента не витримує жод­ної критики ще й тому, що Служба безпе­ки не має для цього ні фахових здібнос­тей, ні будь-яких інших ознак того, щоб вони могли розслідувати такі криміналь­ні правопорушення. Для цього потрібно мати певні знання. СБУ займається зо­всім іншим, у неї зовсім інша сфера ді­яльності.

І ще один важливий нюанс: НАБУ, НАЗК і САП були створені як умова на­дання Україні фінансової допомоги з боку міжнародної спільноти. Тому це буде дуже чутливою темою для наших за­хідних партнерів — якщо хтось захоче від НАБУ забрати розслідування корупцій­них злочинів і передати їх СБУ. Ми мати­мемо величезні проблеми.