Про що пишуть абітурієнти?

Цьогорічні випускники шкіл, нарешті, можуть видихнути. Завершилася основна і додаткова сесія НМТ, успішно склавши яку, можна готувати новий «портфель» для подальшого навчання у вищому навчальному закладі. Випускники, які вирішили здобувати вищу освіту, мали широке поле вибору, оскільки могли подати в особистих кабінетах до п’яти заяв на бюджетні місця і… 15 заяв — на контракт. Мабуть, ніхто аж такої кількості не розсилав, але, з розмов абітурієнтів знаю, що принаймні з десяток було надіслано.

Однак цього року, як, зрештою, і торік, треба було до кожної омріяної спеціальності подати мотиваційний лист, який вступник мав написати особисто. Що у своїх мотиваційних листах писали майбутні студенти, чи була взагалі така потреба у їх написанні і хто таку космічну кількість тих листів мав прочитати, журналістка «ВЗ» запитала у доцента кафедри Історичного краєзнавства Львівського Національного університету імені Івана Франка Алли Середяк.

— Якщо дитина пише мотиваційний лист, для неї це є корисно, — каже пані Алла. — Але є інше питання: чи вона сама пише цей лист. Бо у нас відразу з’являються охочі писати за когось і їх продавати в Інтернеті. У тій масі листів, які прочитала я, а читала я лише одну спеціальність, бачила, що листи були дуже різні. Певна кількість з них свідчила, що ці мотиваційні листи не складали діти. Досвід спілкування зі студентами це показує. Бо відразу видно мову дитини на першому курсі і на п’ятому курсі, а також мову педагога, який вирішив комусь допомогти.

— То ви відкидали такі листи?

— Ні. Як можна такі листи відкинути? Лист написано грамотно, вмотивовано, вміло. Для себе бачили, що цей лист писала не дитина. Але були листи, що були написані щиро, від душі. Навіть при тому, що там обмежено обсяг. Дехто гарно проявив своє вміння вкластися навіть у ту невелику кількість слів, що була встановлена рамками. До прикладу, на спеціальність «Педагогіка» дитина писала, що вчитель надихнув, інша дитина розповіла, що хоче замінити свого вчителя, продовжити його роботу. Хтось писав, що їхні вчителі вже старшого віку, тож на заміну мають прийти молоді кадри, бо ж, як відомо, учні люблять молодих вчителів. Попри те, що у них не буде того досвіду і такого величезного багажу знань, як у старших вчителів, вони хочуть вчитися в університеті, щоб здобути знання. Якщо діти повернуться у свої населені пункти і будуть продовжувати справу своїх старших вчителів, це буде дуже добре. Одна дівчина написала, що, набувши досвіду у своїй школі, мріє відкрити приватний навчальний заклад — з новими підходами до викладання, своїм баченням та ідеями. І це дуже приємно, що дитина має такі плани і про них розповідає. Невідомо, як складеться у цієї дитини життя, але добре, що у неї є мета. Приємно, коли діти писали, що брали участь в історичних конкурсах і олімпіадах. І навіть не потрібно, щоб вони перемагали. Головне, що вони брали участь у цих конкурсах: «Визвольні змагання у моєму регіоні», «Моє село — частина історії мого краю»… Отже, ці діти чимось цікавилися. Історія для них — жива. Однак, загалом більшість листів, які я особисто прочитала, близько 60 відсотків, були просто формальні. Були такі, хто писав: «Я з першого класу мрію бути істориком», що, очевидно, так не є. А були й такі, хто писав, що брали участь у конкурсах, спортивних змаганнях, танцях, був переможцем, але не вказували, чого саме і коли. Звісно, я таким листам не вірила. Але й не відхиляла.

— А чи були листи, які все ж таки довелося відхилити?

— Очевидно, ми мали інструктаж, на що маємо звертати увагу. Ми повинні були б відхиляти тексти, у яких були б антиукраїнські заклики, сепаратистські нахили. Але серед тих листів, які читала я, таких не було. Жодного! Був один лист, у якому стояло просто три крапки. Звісно, такий лист було відхилено. Був лист, написаний на ім'я іншого вузу й іншого ректора. Так виглядало, що дитина щось одне написала і порозсилала у різні навчальні заклади. Коли на Львівський університет приходить лист «я мрію вчитися у вашому прикарпатському університеті», зрозуміло, що надіслала не за адресою. Такий лист також було відхилено.

— То, може, у тих мотиваційних листах нема особливої потреби?

— Якщо діти мають однакову кількість балів за складені тести НМТ, тоді підіймають мотиваційні листи. До прикладу, на одне бюджетне місце є кілька претендентів з однаковою кількістю балів. Хтось у списку стоїть першим чи другим, а хтось — внизу. Ось тут мотиваційний лист відіграє важливу роль.