"Справжня політична еліта — та, яка народилась на полі бою" (відео)

Якщо завтра війна? Чи готова Україна до неї сьогодні? Чи влада усвідомлює масштаби небезпеки? І чи морально готові українці до справжньої війни з Росією? Більшість військових експертів схильні вважати, що цього разу Путін не блефує, що він дозрів до повномасштабного вторгнення в Україну. Що можливість війни з потенційно імовірної стадії переросла у потенційно неминучу… Про те, чого чекати від ворога і до чого слід готуватися Україні — розмова з військовим і політичним експертом Петром Черником.

— Пане Петре, говоримо у період, коли на кордоні з Україною з російського і білоруського боку іде ескалація. Більшість аналітиків схильна до того, що війна неминуча. Хоча є й такі, хто каже, що у такий спосіб Путін намагається психологічно тиснути на Україну, що концентрація військ потрібна для того, аби залякати українську владу і Захід, щоб вони були більш поступливими. На вашу думку, війна буде?

— Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що відбувається у світі. Московський імперіалізм, анексувавши Крим, здійснивши гібридне вторгнення в Україну, бо справжньої війни не оголошено, повністю перекреслив Ялтинську-Потсдамську систему міжнародних відносин, котра склалася у світі після Другої світової війни. Сучасні путінські еліти (а це окрема тема, бо немає одноосібного Путіна, є колективний Путін), які захопили владу в Росії після смерті Бориса Єльцина, — це кагебісти. Вони не так дивляться на події, як весь раціональний світ. Вони досі воюють зі США, досі вважають себе другою наддержавою у світі. Хоча вже давно не є наддержавою. Так, вони ще мають другу найсильнішу армію у світі. Так, це друга після США держава, яка має так звану ядерну тріаду: ядерна зброя, яка запускається із землі, з моря і з повітря. І це, до речі, елемент, чому з ними такі обережні. Бо насправді невідомо, що там коїться у головах. Джин геополітики з пляшки випущений. Аргумент воєнної сили (найкраще визначення цьому явищу дав Клаузевіц: війна — це продовження захисту політичних інтересів насильницькими методами) знову став інструментом.

Що сталося 2013 року? Україна вирішила остаточно вийти з цього геополітичного лона. А без України у територіальному, ресурсному, і, найголовніше, людському потенціалі відновлення московської імперії так, як вони це бачать, неможливе.

— Головна мета Путіна — повністю захопити Україну, чи йому достатньо відірвати, відкусити якусь частину?

— Є гарна фраза: «Якщо імперія не розширюється, вона обов’язково скорочується». Російська державність з поглинанням України від Переяславської ради і дотепер — це нескінченне територіальне розширення. І ще важлива деталь — людей на планеті стає все більше. Перший мільярд обчислений у 1804-му році, другий мільярд -у 1927-му, третій — 1960-й. А 6-й і 7-й у межах 12−13 років. Відчуваєте, який темп приросту населення?

— А за рахунок чого, до речі?

— Науково-технічна революція, люди навчилися краще вирощувати продукти харчування, з’явився надлишок їжі. Медицина покращилось, антибіотик винайшли — пеніцилін. Ще у ХІХ-му столітті середній вік європейців становив 34−35 років. Маса жінок помирала під час народження дитини. Зараз на рік приріст населення — 95 мільйонів. Цього року уже планується 97, наступного — 98 мільйонів. І може бути війна світового масштабу, це не жарти. Ковід — це репетиція.

— Репетиція чого?

— Великої світової війни. Третя світова почалася тільки тому, що великі конфігурації вже склалися. Крім класичних методів протиборства, з розвитком науково-технічної революції, зокрема у галузі біології, розшифрувавши і зрозумівши, що геном кожної людини є унікальний (геноми можуть бути різні у народів, навіть в окремої сім’ї). Навіщо застосовувати величезні армії, якщо можна розробити біологічну зброю, яка буде викошувати конкретно взятий прошарок «непотрібного» населення?

— Конспірологічна версія, що ковід запустили для того, аби зменшити кількість населення на планеті, популярна…

— Чому ні? Наведу такий аргумент. Надто швидко це проявилося. Рік минув, і всі потужні компанії відпрацювали вакцину. Сам вакцинувався і всіх закликаю це зробити. Тобто західний цивілізаційний світ, до якого і ми належимо, показав тому, який кинув нам виклик, що ми готові і до такого сценарію. Немає сумніву, що в таємних лабораторіях уже є надлишки нових видів штамів, і це буде розвиватися далі.

— А те, що коронавірус начебто вийшов з лабораторії, це випадковість чи було зроблено спеціально?

— Моя думка — не випадковість. Умовно уявімо собі, що Китай насправді не був готовий до цього випробування. Він ще не наростив м’ясо воєнного і економічного потенціалу, щоб повністю покласти на лопатки американського орла оцим коронавірусом. Думаю, спецслужби свідомо його випустили, показали, як воно працює…

— Чиї спецслужби?

— Скоріше за все, американські.

— Американські спецслужби його випустили з китайських лабораторій?

— Так. Для того, щоб показати, що ми готові, ми розуміємо, до чого ви готуєтеся, будьте обережні — чи ви самі можете втримати таку зброю? Коронавірус є першим застосуванням, у глобальних масштабах, біологічної зброї нового покоління.

— Повертаючись до ескалації на кордоні з Росією. Чому саме зараз Путін вирішив нагнітати ситуацію, так нахабно демонструвати військову силу?

— Декілька тижнів тому відбулася безпрецедентна подія. Голова супердержави назвав керівника іншої держави, яка вважає себе супердержавою, вбивцею. Це означає, що у Вашингтоні прийняли рішення. Америка — справжня супердержава, належу до її протагоністів і живу за принципом «Боже, храни Америку», бо кращої моделі, ніж англосаксонська демократія, не бачу. Це те, до чого варто прагнути. І раптом завдяки найгеніальнішій спецоперації всіх часів і народів росіяни посадили у Штатах свого президента.

— Вважаєте, що Трамп — агент Росії?

— Можливо, не у прямому розумінні. Трамп жадібний, і його розіграли у багатовекторній складній грі.

— Але є деякі моменти, наприклад, щодо «Північного потоку-2», де Трамп принципово виступав всупереч інтересам Росії…

— Не відміняйте капіталізму. Трамп — один з представників газового лобі США.

— Тобто втручання Росії у вибори президента США, внаслідок чого переміг Трамп, шокувало американський істеблішмент…

— Не те слово! Це наче доторкнутися до лінії високовольтної передачі і якимось дивом вижити. Росія, зокрема, завдяки американському інструменту — Facebook, завдала найстрашнішого удару по психології американців, бо вдарили по святому — по виборах. Система витримала удар, хвала отцям американської демократії — Гамільтону, Франкліну, Вашингтону. Америка прокинулася і готова до серйозного протиборства.

— Та кількість військ, яку Росія сконцентрувала на кордоні, дає нам шанси вижити?

— Вони підуть рівно доти і візьмуть рівно стільки, скільки ми їм дозволимо. Ми — це не влада, а громадяни України. Явище добровольців у 14-му році — унікальне…

— Але чи воно повториться у 21-му?

— Може, і не повторитися. Є розчарування вже у бік держави, у бік влади. Суспільство підзабуло, що триває війна, бо вона десь там далеко. Повномасштабна воєнна операція за класичними законами війни — це і ракетно-бомбові удари, і застосування дальнобійної артилерії, усіх видів десанту (і повітряного, і морського), і утворення танкових і піхотних клинів… Господи, врятуй нас!

— Це можливо?

— Можливо. Наведу як аргумент факт — перетягування цілого ешелону із Далекого Сходу воєнної техніки та особового складу! Це ж надскладне технічне і логістичне завдання, це не так просто зробити.

— Щоб просто полякати?

— Просто так з одного місця в інше можна перекинути сотню бійців, роту. А тягнуть тисячі людей, складну техніку, це ж гігантські затрати! Якщо це роблять, значить, у них є політичне рішення. Допускаю як версію психологічний тиск. Але не виключаю і великої повномасштабної війни. Вважати, що це просто блеф, нарощування ставок — нерозумно і легковажно. Це суперечить здоровому глузду і логіці історичного процесу. Згадаймо визвольну боротьбу 1917−1922 рр. Тоді наші очільники казали: «Війни не буде, там теж брати, будуємо соціалістичну державу, армії нам не треба, бо це дорого». Що сталося?

— Втратили державність.

— Потім був Голодомор, геноцид…

— Наскільки російське суспільство морально готове до війни?

— Якщо уважно вчити їхню історію, вони завжди готові до війни. Будуть вмирати за царя, за родіну, за Сталіна. Там дуже концентрований ген войовничого народу. Крім того, вони сягнули такого рівня розвитку пропагандистських технологій і зомбування населення, що Геббельс відпочиває. Тверезомислячі росіяни звідти давно виїхали. Найбільш яскравим у моєму розумінні тверезомислячим є Аркадій Бабченко. Наші спецслужби декілька років тому йому життя врятували. От треба його читати…

— Він схильний до того, що Росія може піти війною…

— І я схильний. Бабченко висловлює думку, про яку майже ніхто не говорить, — Путін не мислить раціонально.

— Якщо війна почнеться, очевидно, будуть застосовані пекельні санкції, яких Росія дуже боїться. Чи це не є механізм стримування і аргумент, що війни не буде?

— Ми знову мислимо категоріями «або-або». Росія справді боїться пекельних санкцій, особливо щодо нафти, якщо буде команда перестати качати нафту. Радянський Союз завалили двоє людей — Маргарет Тетчер і Рональд Рейган, які домовилися про зниження ціни на нафту менше ніж 20 доларів. І монстра не стало. Це може повторитися. Але це може мати і зворотній ефект. «Раз так? Вогонь!».

— Що може Путіна зупинити?

— Байден зателефонував Путіну. Тобто Путін свого добився. Той, хто назвав його вбивцею, сам подзвонив і запропонував зустріч на території третьої держави.

— Для України це добрий сигнал?

— З одного боку, добре — це нам дарує час. От як у Криму. Дякувати Богу, що наші не стріляли. Це нам дало місяць часу, аби підготуватись. Бо якби ми в Криму вистрелили, було б те саме, що у Грузії 2008 року. Путін заявив би, що «хохли війну почали», і дійшов би до Києва.

— Як цей час ми маємо використати?

— Максимально мобілізувати весь військовий потенціал, який у нас є.

— Це зараз не робиться?

— З того, що є у відкритих джерелах, не бачу, щоб робилося. За 2020 рік «прийомка», тобто приймання військової техніки, провалена повністю. Всі «джавеліни», які маємо, все, що стріляє, їздить, літає, треба негайно висувати на зону розмежування. А найголовніше — суспільству треба прокидатись.

— У нас демілітаризоване суспільство.

— Глибоченно. Нас переконали, що війна — це зло. Це справді жахливе явище. Я її бачив ізсередини — виконував миротворчу місію у чині капітана у 2004 році в сонячній Республіці Ірак. Але нас, українців, досі історія нічого не навчила. Маємо озброєну силу — спроможні протистояти ворогу. Не маємо — нам «амінь». Якщо уважно переглянути нашу історію — ми всі битви програли на полі бою. А найгірше самі собі у міжусобицях. Потім приходив ворог і брав нас тепленькими.

Є хибна точка зору, що візьмуть умовно по Дніпро чи по Збруч, а нам, галичанам, буде добре. Не буде нам добре! Бо у цьому глобалізованому світі можна виживати тільки великою територією і чисельністю. За таких розкладів Галичина розчиниться у європейському лоні, як свого часу розчинилися лужицькі серби серед німців. Нас тут мало. Нам, щоб виживати, конкурувати, треба бути великою цілісною державою, такою, якою вона є сьогодні, у тих кордонах, які нам окреслив Господь. Україна — найбільша за територією держава у Європі. І нам треба повертатися у наше цивілізаційне європейське лоно та ставати самостійною заможною нацією.

— Саме цього Путін і не хоче допустити. Наскільки наша армія здатна протистояти армії Росії?

— Перекину запитання на ваш бік. Яка наша армія у світі за потенціалом?

— Вважається, що входить у тридцятку найкращих армій світу.

— А російська армія — друга у світі. Чи може 30-й протистояти другому за потенціалом?

— Я не військовий експерт, але знаю, що той, хто нападає, повинен мати перевагу у кілька разів.

— За класичними, ще радянськими канонами воєнної науки, перевага має бути мінімум утричі. А вони мають перевагу 20 разів!

— Яка чисельність української армії?

— В межах 270 — 300 тисяч.

— Російської армії?

— У межах мільйона — мільйона двісті.

— Але вони ж не можуть всю армію перекинути до України?

— А тут якраз цікава деталь: а чому тягнуть війська і техніку з Далекого Сходу? Там же оголюють все…

— Справді, чому?

— Та не дурні ж геть, розуміють, що оголюють китайський фланг. А може, вони вже змирилися із втратою Сибіру? Щоб утримати Сибір, потрібно заселити його. А ким заселити? Сталін цього не зміг зробити, перекидав народи з Європи у Казахстан, в Азію, але не зміг заселити його такою кількістю, щоб ця територія, з точки зору народонаселення, стала стабільною. БАМ помер. А задумувався якраз, щоб «создать промишлєнниє очагі». Не вийшло. До речі, Дугін (російський ідеолог. Ред.) про це каже прямо: «Краще взяти тут, бо там все одно заберуть».

— Якщо Путін таки наважиться на повномасштабний наступ, який у нього план-мінімум і план-максимум?

— Мінімум у них критичний — коридор до Криму. З водою біда. Річ навіть не у солончаках і сільському господарстві. Крим став воєнним плацдармом. Туди запхано величезну кількість військової техніки. Там масово будують багатоповерхівки для військовослужбовців. Вони там вже здійснили заміщення населення, туди заїхало мінімум сто тисяч сибірських росіян, а може, і пів мільйона. Проміжна ціль — «Новоросія». Це умовно до Полтави. Наступна мета — по Дніпро. Якщо вони зрозуміють, що ціна може бути занадто великою, умовно, на одного нашого бійця буде 10 — 20 — 30 їхніх, задумаються, чи рухатися далі. Тому і треба було ще вчора максимально мобілізовувати всі наші воєнні ресурси.

— Питання, чи українське керівництво морально готове до війни?

— Діюче — ні, не готове.

— Раптом Зеленський, який раніше демонстрував антинатовські настрої, заявив про необхідність вступу України у НАТО…

— Вибачте за неполіткоректність: чарівний і міцний пендель від братів-американців. Це їхня робота.

— Тобто поговоривши з Байденом, раптом прозрів…

— Байден — це вершина. Є гігантський Держдеп, який працює кожен день.

— Що треба армії зараз робити, щоб бути максимально боєздатною? Який приклад ми повинні наслідувати?

— Більшість населення і значна частина експертів вважають, що армія має бути професійною, високомобільною, тобто контрактною. Де люди за гроші, за найм, виконують свій обов’язок, скажімо, як це є в Америці. Але професійних армій на повному контракті у світі геть мало — це англосакси: США, Канада, Велика Британія, Австралія.

— Тільки чотири професійні армії у світі?

— У повному вигляді тільки вони. Хоча у США існує система підготовки і призову резервів. Під час В’єтнамської війни вони проводили мобілізацію. Плюс гроші. Це багатющий світ. Бюджет армії США у межах 700 мільярдів доларів. Вдумайтеся у цю цифру! У нас ВВП становить 180 мільярдів! Ми у зоні цивілізаційного тиску, протистояння, ми мусимо мати мобілізаційний ресурс. Як би не було дивно, треба вчитися у ворога. У них більша частина армії контрактна, але є і призовна. Така змішана модель має бути і у нас.

У нас люблять наводити як приклад Швейцарію — така заможна, красива, спокійна, нейтральна країна. Але ніхто не каже, що там найжорсткіша система призову у світі. Всі, без винятку, крім калік, служать в армії. Усі, без винятку, мають зброю у хаті і боєкомплект.

Ще один приклад — Ізраїль. Там і жінки служать. Виповнилось 18 років — іди в армію.

— Там суспільство мілітаризоване, а у нас — демілітаризоване.

— Оце біда, на жаль, ганебне явище. Звичайно, в армії море проблем, трапляється, звільняють молодих офіцерів, є стара когорта з класичним радянським мисленням, і вони досі обіймають високі посади. Але це наша країна, нам тут жити. Всі не виїдуть…

— Наскільки місцева влада розуміє небезпеку війни?

— А місцева влада — плоть від плоті, кістка від кістки нас самих. Якщо у більшості населення немає усвідомлення цих небезпек, то звідки це візьметься у місцевої влади? Ба більше! Не знаю, чи знайдете одну або дві людини, аби просто поговорити з ними на цю тему. Щоб вони розуміли, що таке ракетно-бомбовий удар, застосування важкої артилерії, танкові клини, повітряний морський десант… А англосаксонська еліта на цю тему з вами жваво поговорить. Найяскравіший приклад сучасності — коронний принц Вільям — 18 місяців в Афганістані служив командиром піхоти. Гаррі не вилазив з бойових дій. У 2014-му році Гаррі — командир роти на кордоні з Литвою — вивів свою роту і показався москалям: дивіться, я є!

— А у нас президент чотири рази повістки не брав…

— От бачите! А більшість президентів Америки брали безпосередню участь у бойових діях. Зрештою, починаючи від першого — Джорджа Вашингтона, який був командувачем континентальної армії. Джон Кеннеді — командир торпедного катера під час тихоокеанських боїв з японцями. Був тяжко поранений, міг не вижити. Гаррі Трумен, автор концепції ядерного бомбардування Радянського Союзу, — командир артилерійської батареї у першій світовій війні. І мій найулюбленіший приклад — Джордж Буш-старший. Був наймолодшим пілотом бомбардувальника, брав участь у всіх тихоокеанських битвах, підбитий, 10 днів плавав у морі, міг і не стати президентом. Бабуся Єлизавета у Другу світову війну на пузі відповзала простою медсестрою і не ховалася. А її батько Георг VI під час бомбардування Лондона принципово відмовився покидати Букінгемський палац, сказавши: «Якщо моя доля тут лягти, я ляжу». Про попереднього президента України Петра Порошенка можу сказати — респект і хвала. Його старший син у зоні АТО був командиром мінометної батареї, хоча мало хто про це знає. Отак і має бути! Справжня політична еліта — та, яка народилась на полі бою. І ми не обійдемо це поле бою.

— Якщо війна буде, якщо Путін піде наступом, ваші особисті дії?

— Я офіцер запасу, Батьківщина покличе — будемо битися. Я не збираюсь нікуди втікати, мені немає куди втікати. Це моя земля, мені тут добре. До речі, ні разу не був на відпочинку за кордоном. Не тому, що не можу собі це дозволити — я не хочу. Мені ніде так не добре, як коло маминої хати порубати дрова, поскладати їх, запалити мангал, принести м’які крісла і з мамою, дружиною і донькою поїсти шашлику і випити вина. Мені тут добре… І за нашу землю треба боротися!