Аліна КОМАЩУК: «У перемогу на чемпіонаті світу не могла повірити два місяці»

Володаркою спортивного “Оскара” відразу у двох номінаціях експерти Національного олімпійського комітету України визнали Аліну Комащук (на фото) — фехтувальницю, яка ще рік тому була відома лише вузькому колу фахівців. Та за минулий сезон підопічна Валерія Штурбабіна двічі заявила про себе на весь світ: спочатку стала чемпіонкою планети в особистій першості серед юніорів, а згодом разом з Ольгою Харлан, Галиною Пундик і Оленою Вороніною приміряла “золото” дорослої першості світу у командному турнірі. Тож на подіумі НСК “Олімпійський” Аліна встигла побувати “Олімпійською надією України”, а також відчути себе невід’ємною частинкою “Найкращої команди року”.

—У перемоги неймовірний смак. Хотілося б спробувати його знову. Тож головне бажання у новому сезоні — перемагати! — з оптимізмом заглядає у майбутнє Аліна Комащук. — Також у новому сезоні хочеться трішечки змінити своє фехтування. Мені страшенно подобається, як фехтує кореянка Кім Чи Йон. Тож я хотіла б запозичити її техніку і швидкість.

У перемогу на чемпіонаті світу не могла повірити цілі два місяці. Весь час перепитувала маму: “Це справді сталося саме зі мною?” Мені навіть складно було усвідомити, що я потрапила до складу нашої зіркової команди. А те, що нам з дівчатами вдалося перемогти, просто не вкладалося в голові.

— Ви відчайдушно боролися, здавалось би, у безнадійній ситуації. Самі вірили в те, що можна витягнути практично програну зустріч?

— Так. Мені дуже хотілося перемогти. Я вийшла на доріжку не оцінювати шанси, а завдавати ударів. Це мій обов’язок. Кожен відіграний удар вселяв у дівчат надію. Ми ніколи не опускаємо рук. Страшенно хотіла допомогти Олі Харлан, яка завершувала зустріч. Перед тим поєдинком просила, щоб мене замінили — дуже погано почувалася фізично. Але Оля глянула на мене: “Ми не встигаємо зробити заміну. Тож тримайся! Так потрібно!” Рахунок тоді був 30:39. Я оглянулася на дівчат: стільки відчаю було у їхніх очах! Тож я не могла думати про себе. Сил, на жаль, вистачило лише на п’ять ударів...

Мені пророчили успіх і в особистих змаганнях. У “пульці” я відфехтувала просто чудово — до плей-оф вийшла з першим результатом. Та після цього не могла заснути цілу ніч. “Олено, я боюся фехтувати”, — плакала наступного дня перед сусідкою по кімнаті Оленою Вороніною. Хвилювання на першому моєму дорослому чемпіонаті світу я так і не змогла приборкати: на доріжку вийшла млява, без жодних емоцій, і вже у першому колі “олімпійки” програла дівчинці, яку згодом легко перемогла у командному турнірі.

— Часу на дозвілля у фехтувальників залишається небагато. Що зазвичай полюбляєте робити у вільний час?

— Піти в кіно чи потанцювати на дискотеці. Тренер, не повірите, навіть заохочує нас до таких забав. Каже, не можна весь час думати про фехтування. На тренування потрібно йти з новими силами і бажанням працювати.

— Ваш наставник Валерій Штурбабін вважає, що найкраще фехтувальні якості розвивати за допомогою інших видів спорту. Якими саме видами ви готові вдосконалювати свої фехтувальні навички?

— Мені подобається грати у теніс чи настільний теніс. А ще люблю плавати — повільно, нікуди не поспішаючи. Також не відмовилася б постріляти з пістолета. Та все це поки що залишається на рівні бажань. Я живу одним фехтуванням. У секцію мене привів тато. Сам він спортом не займався, зате знає батька Галі Пундик, яка на той час уже досягла успіхів у фехтуванні. Мої перемоги не допомогли татові розібратися у фехтувальних нюансах. Та це не заважає йому пристрасно вболівати за мене. А ось мама намагається ретельно розібрати фехтувальні фрази. Весь час, коли переглядаємо відео, вона запитує, чому удар присудили саме тій спортсменці, а не іншій. Я намагалася пояснити мамі правила фехтування. Але вони надто складні, ми самі не завжди розуміємо, якими принципами користуються судді.

— На доріжці ви легко йдете на авантюру. А в житті часто потрапляєте у пригоди?

— О, так! А потім думаю: “Ну навіщо я це зробила?” Зате мені завжди весело (сміється). У моїх планах — стрибнути з парашутом. Я страшенно боюся висоти, однак хочу перемогти себе і свої страхи. А ось суперниць на доріжці не боюся. Мені може завадити лише хвилювання.

— Коли ви тільки почали завойовувати нагороди юнацьких чемпіонатів світу, про вас почали говорити як про другу Харлан. Чи є щось спільного у ваших характерах?

— Оля — вперта і наполеглива, вона вміє досягати свого. Мені ж потрібно розвивати у собі таку наполегливість. Фехтування зробило мене більш емоційною. Раніше я усе тримала у собі, була спокійнішою. Та потім зрозуміла, що не у всіх ситуаціях краще мовчати і зберігати нейтралітет. Деколи потрібно висловлювати свій протест чи просто поділитися думками. І фехтування мені у цьому допомогло. Включитися у роботу після минулого сезону — напруженого і вкрай насиченого — було важко. Два тижні я відсипалася і розважалася на дискотеках. Та потім сказала собі: “Досить! Уже час працювати”. І сама встановила для себе суворий режим.

— Чого б вам хотілося спробувати у майбутньому такого, на що сьогодні катастрофічно не вистачає часу?

— Навчитися грати на фортепіано. Це моя давня мрія. У дитинстві я рік чи два навчалася у музичній школі, але раптом захопилася художньою гімнастикою, а згодом і фехтуванням. Та настане день, і я куплю собі синтезатор і братиму приватні уроки музики. Я обожнюю класичну музику, тож хочеться самій зіграти те, що колись написали Моцарт і Бах. Поки що тільки слухаю їхні твори. А ще мені хотілося б вивчити кілька іноземних мов — англійську, італійську, французьку та ще кілька інших (усміхається). Крок назустріч цій мрії я вже зробила — почала з англійської. Коли після змагань усі спортсмени активно спілкуються, я почуваюся чужою на цьому святі життя. Це стало серйозним стимулом для вивчення мови.

— Мама не заперечувала, коли ви обрали спорт своєю професією?

— Вона хвилювалася, коли через збори та змагання мені не вдавалося дійти до школи. Але я пояснила, що відтепер фехтування — моя професія, і я не можу розпорошуватися на все відразу. Мама, на щастя, зрозуміла. Хоча навчатися мені подобалося. У школі моїм улюбленим предметом була математика. Тепер намагаюся прочитати все, чого не встигла в школі. Навіть коли після тренування сил уже зовсім не залишається, все одно змушую себе читати. А ще уявляю себе господинею та мамою. Мені хотілося б мати двох дівчаток — щоб косички заплітати та гарно одягати (сміється). Та ці мрії нехай зачекають. У спорті я ще не сказала останнього слова.